Паралельно з зворотами гіпотактичними або підрядними, тоб-то зворотами, де одно слово або сполучення слів залежить від другого, можуть у певних випадках, переважно в мові поетичній, мати місце й звороти паратактичні або сурядні, де одно слово або сполучення слів не стоїть у залежності від другого.
1. Паралельно з генітивом приналежности і взагалі з кожним від речівника залежним генітивом, також паралельно з відповіднім прикметником може бути така сурядна будова, де замість генітива або відповіднього прикметника маємо речівника в тій самій формі, що й означуване слово: — Вези мене до матери до двора (= до матери двора = до материного двора) Чуб. V, 894. Посміялись з козаченька з хорошої вроди Метл. 86. Мужик аж до ніг до знахурки припада Кв. Ой сяду-впаду у батенька у саду Метл. 225. З правої руки з мизинного пальця щирозлотий перстень ізняв ib. 387. Там на дубі на вершечку Чуб. V, 101. Нема ж мого козаченька і жениханнячка ib. 310. У в однім дворі на горищі на хаті Денис знайшов пояс хороший Кв. Упала зозуленька на хаті на стрісі Чуб. V, 962. Край синього моря та край бережечка… ib. 297.— У наведених тут прикладах речівник, що міг би мати форму речівника-генітива або форму прикметникову, має здебільшого позицію препозитивну, рідше позицію постпозитивну. Де його позиція препозитивна, там він може зв’язатися з відповіднім речівником того самого відмінка займенниками його, її, їх: це підносить момент залежности між паратактично сполученими зворотами: — Послухайте моєї тітки, її старечої та розсудливої мови (= старечої та розсудливої мови моєї тітки) Гр. Щоби гори розкопати, ліси порубати, щоби видко до милого та до його хати. Пісня. Терла б я лавки, щоб були гладкі, все для свекорка та для старенького та для приїздоньку його Метл. 126. Пор. нім. народне die Marie ihre Schwester, що відповідає літературному Mariens Schwester. Пор. також рос. Рассмотрение в Государственном Совете, в общем его собрании представлений министров внутренних дел и юстиции1.
Із деяких поданих у цьому пункті прикладів видно, що між паратактично сполученими зворотами можливі й сурядні злучники та, і.
У вказаних зворотах, виходить, особа або річ та її власність, матеріяльна чи нематеріяльна, однаково самостійні у фразі.
Паралельно з такою сурядною будовою фрази, як ото — Послухайте моєї тітки, її мови — можлива й залежна будова фрази, де замість другої частини паратактичного сполучення, що з займенником її, його, є підрядне речення, де підмет займенник: — Послухайте моєї тітки, що вона говорить, також звичне: — Послухайте, що моя тітка говорить.
До паратактичних конструкцій належать і такі випадки: Приорався Семен до межі до бору (= до межі в бору), пустив воли на діброву, сам пішов додому Чуб. V, 404. Ой приїхав милий із поля з орання (= з орання в полі), а його ж мила із корчми з гуляння (= з гуляння у корчмі) ib. 406. Див. Зап. III. Явище це зберігає народня поетична мова.
Паратактичні звороти, де входить означення міри, числа: — Поставив кониченьки всі три пари різно Чуб. V, 284. Ночували нічліжники тридцять чоловіка Нар. 9. Чи він, чи не він, не можна й пізнати; сухий, блідий, бородою заріс, голова уподовж половина виголена Кв. Будеш його годувати цукром головою (= головою цукру) Чуб. 68. Також часто вживаний вислів парою кіньми: — А з парою кониками не водитися ib. 529. Слова на означення міри, числа мають тут у величезній більшості позицію постпозитивну. Спочатку думка спиняється на тому, що ближче, безпосередніше сприймається, а тоді переходить на означення частини його. Див. Зап. III, 250. Думаю, що в такому звороті, як парою кіньми, де слово на означення числа має позицію препозитивну, форма кіньми могла постати через вплив форми парою2.
2. Народня поезія широко застосовує такі паратактичні сполучення: — Ростіть, ростіть, огірочки, широкі листочки (= широколисті огірочки, огірочки з широкими листочками) Чуб. V, 282. Ой у полі конопельки, верхи зелененькі (= зеленоверхі конопельки) ib. 418. Ой коню мій, коню, золотая гриво (= золотогривий коню) ib. 130. — Ознака певної речи виражена тут речівником із прикметником; останнім двом словам може в гіпотактичному сполученні відповідати зложений прикметник: широкі листочки = широколисті.
Також із злучником: — Ой у полі криниченька і холодная вода (= криниченька холодновода) Чуб. V, 285. А де вона його породила? В зеленій діброві, та не дала йому молодому ні щастя, ні долі (= щасливої долі) ib. 968. Паратактичні звороти з злучником мають у Потебні таке пояснення: „Він (злучник) вказує на суб’єктивну послідовність сприймання, на виразний вияв повільности, з якою акти мислення ідуть один за одним». Зап. III, 281.
До паратактично сполучених зворотів гуртую й такі зложені слова, як: — Потеряв я щастя-долю (= щасливу долю) через молодиці Чуб. V, 478. Мене покидаєш з мислями-сльозами (= слізними мислями) ib. 287. Купи, сину, дротянку-нагайку (= дротяну нагайку) ib. 730. Нагайка-дротянка з кілка не вбуває Чуб. V, 494. На їй плахта-черніточка, сама, як квіточка. Пісня. Ой там Ганночка гуляла, жемчуг-намисто обірвала Чуб. III, 189. Див. § 22. Сполучені несинонімічні та синонімічні слова.
3. Від паратактичного сполучення слів перехожу до паратактичного сполучення реченнів у зложеній фразі: — Ой в полі билинонька, нею вітер віє Чуб. V, 382. Пливе щука з Кременчука, луска на їй сяє ib. 13. Ой у полі билина, вітер нею хитає ib. 74. А під листом трава зростом, нею вітер гонить ib. 209. Ой у полі билина, її вітер колише Метл. 78. Зв’язок між вказаними реченнями держить особовий займенник — Ой в полі билина, нею вітер віє.
Також із сурядним злучником: — Прийшов до них чоловік із города, а він того літа ходив у Київ, та й каже… Кв.
Менший зв’язок мають з собою паратактично сполучені речення там, де займенника нема: — Береза сухая, вершок ісхилився Чуб. V, 27. Ой у дядька хороша жінка, бог йому дав Грінч. М. III, 53. Уже коло другого села стрічаю знакомого музику, Дерев’янкою прозивають, бо в москалях здобувся рани Барв. Ой в полі криниця, чуть вода блищиться Чуб. V, 39. А тут трохи погодя і прийшла до неї жінка, уся голова обв’язана Кв. 194. Навівши відповідні приклади і з народньої російської мови, Потебня каже: «Отже у нижчих верствах російської мови була і є споконвічна течія, що віками не виступала назовні у цсл. та слов’яноруських перекладних і перейнятих пам’ятниках, що знов ховається у новій російській книжній мові. Як би сприятливі умови, то з цієї течії міг би влитися в літературну мову і закоренитися в ній відносний зворот без відносного займенника та злучника». Зап. III, 327.
На увагу даю й такі сурядні речення: — Тисові сінці, яворові східці, ходить ми по них молода княгиня, на тій княгині кований пояс, на тім поясі золоті ретязки Гол. II, 43. Також із сурядним злучником а: —Й а в полі, полі, ближче дороги стоять намети з білого шовку, а в тих наметах стоїть постільце Kolb. Pok. І, 1134. У вказаній конструкції речівник першого речення повторюється в потрібній формі у другому реченні, де він може мати при собі вказівного займенника.
4. Відзначаю такий уживаний у народній мові тип паратактично сполучених реченнів: — Ліг спати коло вікна і чує, двоє домовиків гомонять Нар. 112. Жде він, що з цього буде. Аж бачить, якийсь чоловік гонить силу звір’я ib. 11. Чую щось гуде. З погляду літературної мови, де залежні речення зв’язані злучними словами, такого типу злука дає вражіння пропущеного злучника що. Вказаного типу речення не спадаються з тими сурядними реченнями, що їх писана мова відмежовує двокрапкою. = Бачу: іде щось і Бачу, іде щось не є те саме. В першому прикладі довше спиняємося після першого речення бачу: стосунок між реченнями в інтонації сурядний. У другому прикладі між реченнями коротша павза, а інтонаційний стосунок залежний.
Рясно знає народня мова і такий тип фрази, де в попередньому реченні нема того дієслова, що з ним повинно б в’язатися наступне речення: — Ой вийду я за ворітечка, да рине вода, рине Метл. 243 (= бачу, що рине вода). Ой піду я темним лугом, оре милий своїм плугом Метл. 57, або: …лугом: оре милий своїм плугом. Підійду я під воконце, мати горох варить Метл. 8. Ой ізвівши, на коника сівши: зоставайся слави набирайся Метл. 15. Так пішов по селах: що в світі діється Яв. 29. Летить орел понад морем: подай, море, пити Метл. 64. Получивши Грицько гроші з великою радістю, вивернувши рибу: що хочете, купче, те й робіть Март. 105. — Така лаконічність дає силу висловові. Це використовує Куліш: — Прочули, що він (Самійло Зборовський) собі живе без діла, і знавши його славним лицарюгою закликали через посланців до себе на Низ: вчинимо тебе низовим гетьманом Кул. VI, 108.— Також із сурядного значіння злучниками: аж, коли та з підрядними чи, який та ин.: Ішов москаль із служби, — аж у лісі стоїть хатка Нар. 387. Чоловік приходить на місце, аж телиці нема Шух. 209. Ідуть та йдуть, коли стоїть хатка у гаї Нар. 339. Треба на спиток взяти біли, яка то вона буде Гр. Калину ламала, до серденька клала, чи не перестану тужити Чуб. V, 274. А я піду до дівчини, чи змита головка ib. 128. Коронний гетьман послав до дніпрових козаків: чи велика гординська сила Кул. VI, 84.
* * *
Виходячи з указаних паратактичних конструкцій, можна обминути важкий той характер зложених фраз, що надто б’є в очі у сучасній літературній мові. Навожу зразок із рукопису: «Ці рослини ботаники так і називають нагонасінними і лічать їх найпростішими з квіткових рослин, позаяк у них немає ні зав’язка ні оцвітини, що й стверджується геологією, яка показує, що ці нагонасінні старіші за більш удосконалених окритонасінних». Чи тож є потреба оті речення, що окремими думками в різні розбігаються сторони, скупчити в одній фразі? У протилежність до цієї фрази даю зразковий уривок із народніх уст, де нема тієї складної залежности: — «Коли прибіга ближче, — аж стоїть хата, сама собі в степу, і світло світиться в тій хаті, і нема коло тієї хати ні тиночка кругом двору, ні хлівця, ні кошарочки, ні повіточки, — нічого не було, сама тільки хата. Він убіг у ту хату, коли дивиться: у хаті труна закрита, світло горить і нікогісінько нема в хаті…» Март. 192.
Певна річ, думка ширшаючи, глибшаючи, складнішаючи, вимагає й складніших висловів, щоб виразити себе, і легкість літературної мови не може дорівнювати легкості народнього вислову. У мовах культурних націй заміна старих сурядних конструкцій новішими підрядними є факт прогресивний: де менш розвинена думка вбачає незалежні явища, там розвиненіша думка шукає залежности і знаходить її. Тим то й підрядні злучні слова (тим то, через те що, дарма що та ин.) новішого походження, як сурядні (а, і та ин.). Проте сучасна літературна мова надуживає, вносячи важку й неприродню залежність там, де її можна обминути і цим наблизити легкість літературної мови до легкости народнього вислову. Це перша й неодмінна умова краси та легкости стилю. Важка та вище наведена фраза дається хоча б так розбити: «Ці рослини ботаники мають (чи вважають) за найпростіші з квіткових рослин, бо в них нема ні зав’язка, ні оцвітини. І геологія це потверджує. Вона вказує, що голонасінні старіші за досконаліші окритонасінні».