1. Де у фразі є потреба піднести підмет, там мова висовує його наперед, повторюючи його особовим займенником він, вона, воно, вони: — Ой синяя ожинонька, вона льону не пов’яже, ой чужая чужинонька, вона правдоньки не скаже Мета. 60.
А що вже опікуни її, то вони мені допекли Пир. А вже тії воріженьки, правду вони кажуть. Пісня. Пор. § 17, п. 37.
Замість особових займенників можуть бути займенники вказівні цей, ця, це: — Вільшина, то вона м’яка, а от берестина, то це дерево стекле (тверде, міцне) Гр. Чорна комашня, то ця не кусається, а оця руденька — то клята куслива Гр. Відзначаю тут слівце то, що підсилює підмет і що здебільшого знане у фразах, де є протиставлення. Пор. нижче § 17, ст. 186—187.
2. Так само й предмет, де є потреба відтінити поняття, що в йому, мова висовує наперед у формі номінатива; за предмет править тоді особовий або вказівний займенник у відповідньому відмінку; — …бо вже її дочка Оксана, як діждемо різдвяних м’ясниць, то буде їй шіснадцять год Кв. (= Як діждемо різдвяних м’ясниць, то її дочці Оксані буде шіснадцять год). Отой хліб, що з гамазеїв добрі люди розібрали, чи не треба б його поповнити Кв. І самий запеклий харцизяка… і в того рука не підніметься, щоб зло яке зробити дитині Кв.
Пор. цю конструкцію з французькою: Notre vie, tantôt nous la subissons, tantôt nous la faisons.
Вказані тут у п. п. 1 та 2 явища пор. із явищами у § 15, п. 3.
3. Де треба відтінити зворот із речівником на означення місця, там його підсилюють прислівником там, туди або иншим відповіднім: — Ой у полі, широким роздолі, там стояло чотирі дубочки. Пісня. В однім вершечку, там дзвони дзвонять Гн. Кол. і щ. II, 101.
4. Відзначаю таку конструкцію зложеної фрази: — Я знаю, мій милий, нагайку, з якого вона дроту Чуб. V, 723 (= Я знаю, м. м., з якого нагайка дроту). Зна тільки города розпитувати, на які їй іти Кв. Послухає моря, що воно говорить Шевч. Великого стоять ці оповідання тим, що живописують наших селян, як вони єсть перед нашими очима Кул. VI, 439. Дуже тії помиляються, що не бачивши сільського люду, як він поводиться поміж собою, взяли тії (М. Вовчкові) оповідання за якісь поеми з народньої жизні ib. 439—440. Набріхано про дівку, що вона підсліпа, а вона дуже бачуча Гр. Розкажу вам казку про лісового царя Оха, який він був Рудч. II, 107.
Від звичної літературної конструкції, де підрядне речення в’яжеться з дієсловом головного речення, ця конструкція відбігає тим, що в ній у головному реченні за предмет при дієслові править той речівник, що в звичній конструкції є за підмет у підрядному реченні, а натомість за підмет у підрядному реченні є особовий займенник: — …оповідання… живописують наших селян, як вони єсть перед нашими очима = …оповідання… живописують, які є наші селяне перед нашими очима. У цій отже конструкції одно поняття виражене двома формами: і речівником-предметом у головному реченні, і займенником-підметом у підрядному реченні, — а таке його подвійне визначення підносить його у фразі. Пор. у цьому параграфі вище вказані споріднені явища.