А. Активні дієприслівники
Дієприслівники, відмінно від дієприкметників, широко знає українська народня мова. А сучасна літературна мова мало використовує цей факт. В українській народній складні дієприслівники заховують старі свої позиції, що їх часто можна й у літературній мові прикласти. Щоб вияснити ті позиції дієприслівників, я тут докладніше спиняюся на їх (дієприслівників) походженні.
Українські дієприслівники, як і дієприслівники в усякій иншій слов’янській мові, мають своє походження від іменних (нечленних) дієприкметникових форм. Займенникові (членні) форми дієприкметникові або цілком утрачені, або з них стали прикметники, як ото горючий, лежачий, видючий, важучий та ин. Цілком зрозуміло, що саме іменні форми стали дієприслівниками, бо ж брак члена не давав їм так тісно злитися з ім’ям, як займенниковим (членним) формам, що їх член-вказівний займенник тісніше в’язав із ім’ям, і іменні форми стали ближчі до дієслова, а тим часом займенникові форми ближче тулилися до імен. Ближче зв’язавшися з дієсловом, короткі форми вже не мали потреби в своїх родових, відмінкових та числових ознаках і згодом перейшли в невідмінні дієприслівникові форми. На це П. Житецький каже: «Суть цього процесу (тоб-то еволюції української мови на грунті західньо-руської О. К.) лежить у ступневому розвитку дієслівних елементів мови в розумінні їх переваги над іменними. Ні в чому та перевага так гостро не виявилася, як у перетворенні коротких, тоб-то іменних дієприкметників на дієприслівники з апозитивного їх уживання в зложеному присудкові (предикаті), що до його прилучилися дієприслівники, одірвавшися від підмету (суб’єкту)-імення»1.
Народня мова заховала в собі наслідки конструкцій з дієприслівниками від колишніх іменних дієприкметників, що в’язалися колись не тільки з підметом, а й із предметом (об’єктом). Приклади на це:— Летіла зозуленька куючи, надибала Василечка орючи Чуб. IV, 498, — тут колишній іменний дієприкметник, теперішній дієприслівник орючи, в’язавсь із предметом Василечка. Прошу тебе, не зморозь мене, не «так же мене, як мужа мого, з походу ідучи, коня ведучи, коня ведучи і зброю несучи Чуб. V, 8022. Нижче про це детальніше сказано.
1. В усіх слов’янських мовах, а зокрема в українській, найбільше поширені дієприслівники, що даються вивести з номінатива колишніх іменних дієприкметників, саме з тієї форми, що в’язалася з підметом.
Українська мова заховала ще дієприслівники в предикативній функції, де дієприслівник походить із дієприкметника-предикативного номінатива: — Мати як увійшовши впала на колінця, так увесь час і зосталася молячися MB. II, 233. Божища їх кам’яні по степових могилах стоять німуючи Кул. VI, 8. Вони випивши були Гн. 65. Ти тут сидиш, а там ворота упавши Черніг. Я ще сьогодні не обідавши Кан. Ще лози схилившися В. Чумак. У хаті нікогісінько, — хоть тури гони! діти не возростивши були, от воно й позабирало худобу Гр. — Дієслова, що при дієприслівниках, мають тут помічний характер і вкупі з дієприслівником становлять зложений присудок3.
Також присудкової функції є дієприслівники в зворотах: — Ой пішов син блукаючи, матусеньки шукаючи Гр. Ой піду я гукаючи, горобчика шукаючи Чуб. V, 273. Пішов дядьо орючи Шух. 171. Пішла біда плачучи ib. 230. Ходили вони воюючи ib. 272. Пішов він по лісі блукаючи Рудч. II, 161. І тут особове дієслово не має значіння самостійного присудка і тільки вкупі з дієприслівником становить одно присудкове поняття. Дієприслівникові в таких зворотах може значінням відповідати й інфінітив, що теж укупі з особовим дієсловом становить присудок: — Ой пішла вона гукаючи, ягняточка шукати Чуб. V, 1077. — Мова дозволяє творити паралельні до вище наведених конструкції з інфінітивом: — Ой пішов син блукати, матусеньки шукати. Пішов дядьо орати. Ходили вони воювати.
Широко знає українська мова, як і инші слов’янські мови, дієприслівники, що походять від іменних дієприкметників-номінативів у їх функції апозитивній (ev. апозитивно-предикативній), коли вони в’язалися з підметом: — А очі в неї так і горять позападавши MB. II, 46. Летів орел по-над морем, крила підобравши Чуб. V, 331. Він усе ходив з хортами тими, що добув собі, молока для сестри дістаючи Рудч. І, 134. Який з вас чоловік, маючи сто овець і втративши одну з них, не покине дев’ятдесят дев’ять у пустині і не піде за згубленою, поки знайде її — З єванг. Луки, гл. 15, 4, пер. Морачевського. З поданого тут матеріялу видно, що цього походження дієприслівники можуть инколи відповідати російським дієприкметникам на -чий, -(в)ший у їх функції апозитивно-предикативній. У наведенному в § 1, ст. 18 прикладі з невластивим українській мові дієприкметником: — І зустріне вас чоловік, несучий воду у глечику — треба б: — …несучи воду у глечику. — У сучасній мові ці дієприслівники тягнуть до дієслова і мають значіння прислівникове.
Сюди гуртую й дієприслівники при дієсловах вольового способу (imperativ) у зворотах без граматичного підмету: — Не кайся, рано вставиш, молодим оженившись Ном. 5909. Не хвались згинаючись, а хвались випрямляючись Кропивницький III, 185. Ой заржи, заржи, сивий коню, на круту гору йдучи; ой згадай, серце-дівчино, снідання готуючи Чуб. V, 2764. Паралельно з дієприслівниками в цій позиції українська мова знає й інфінітив, а також і особові звороти, що взагалі існують паралельно з зворотами, де дієприслівники постали на місці іменних дієприкметників у їх функції апозитивно-предикативній. Перший із поданих прикладів має ще такі варіянти в Номиса: — Не кайся рано встати, а молодо учитись Ном. 6005. Не журися, що рано встанеш, і не журися, що молодим оженишся Ном. 5909.
Дієприслівники, що йдуть від номінатива іменних дієприкметників у їх функції апозитивно-предикативній можуть мати позицію препозитивну, і це факт у народній мові дуже поширений: — Бачивши тоді наші, що татарва з ними жартує,… почали держати людей на узграниччі Кул. VI, 47. Каравши бог та й змилується Ном. 43. Зоставшись січовики без старшини, почали потроху ворушиться Стор. 371. Відійшовши дід від містка, зачав христитись Грінч. М. III, 341. Помолившись я святому богу: прощай моя мила Метл. 371. Потолочать тобі жито, за волошками бігавши діти Черніг. Получивши Грицько гроші з великою радістю, вивернувши рибу,— «що хочете, купче, те й робіть». Март. 105. Ну, змалювавши Кузьма Трохимович і дума: може не вгожу панові Кв. Набравши Охрім води та вертаючись до табору, дума… Кв. 11. Принісши вона від річки плаття, загубила материну хустку Кв. 31. Розбивши вітер чорні хмари, ліг біля моря одпочить Шевч. Взявши Ісус хліб і поблагословивши, ламав, і давав їм, і рече Гр. Знявши одна жінка з-між народу голос, каже… ib. Позирнувши Ісус округи, рече… ib. Але ступивши він до подвір’я, бачить купку дітвори Чабанськ. скік у перекл. проф. Є. Тимченка. і д. і д.5 Із прикладів видно, що ця особливість стосується до дієприслівників минулого часу, — тільки Стороженко в одному місці вжив дієприслівника теперішнього часу: А відпускаючи старий свою жінку й каже… Стор. 76.
Дієприслівниками цього походження можна іноді замінити й прийменникові звороти з дієслівними речівниками на -ння, що їх надто часто вживає сучасна літературна мова. У деяких випадках це народній мові невластиво. Наприклад, замість «Коли при пристосуванню до нового способу життя які-ребудь органи зникають», — треба: Коли пристосовуючися до нового способу життя…; замість «Бачимо їх вимирання без залишення нащадків», треба: Бачимо, що вони вимирають, не залишивши нащадків; замість «Одначе й після перемежування вівсюгове зерно може відразу проростати», треба: Одначе й перележавши вівсюгове зерно… Про це див. і нижче, § 5.
Щоб закінчити з особливостями в українських дієприслівниках номінативного походження, наведу ще такі звороти: що мога, яко мога, скільки мога, кого здря, де хотя, де люб-ля, де попавши та ин. — Хлопці деруть, що мога, а Явдоха своє Кв. 185. Усе світове я їй довожу гарно, беруся розсудливо, як могучи, — та шкода мого розуму клопітного MB. I, 222. Кого здря, так і частує Кв. 15. Нехай воно буде собі, як хотя Гр. Що мога бери, аби доніс ib. Не так, як хотя, — так, як мога Ном. 4535. Щоб ти мене на шиї возив, та скрізь, де мені любля Гр. Ну, хто куди любля! ib. (Козаки) кому хотя помагали, кого хотя слухали, кого хотя воювали Кул. VI, 230. По чім капори? 25 копійок, який любля.6 П’є на всі заставки, б’ється, з ким попавши Кв. 254. Пройшло йому те врем’я, що бувало майнув, де здумавши, куди б то ні попало Гребінка. Пор. польське со chcąc, gdzie chcąc, jak chcąc: robię, со chcąc7. — У наведених конструкціях дієприслівники в’яжуться з присудком злучним словом. Ці злучні звороти з дієприслівниками у величезній більшості вже цілком набрали прислівникового значіння і, де є можливість, мають паралельні звороти з прислівниками: Спершу жили козаки, де кому любо, скрізь по Вкраїні Кул. VI, 226. У Куліша таке прислівникове без злучного відтінку розуміння колишніх злучних зворотів явне з їх написання: — І в тих уже селах була їм воля що-хотя робити Кул. VI, 19. — Де в такого роду дієприслівниках іще зберігається предикативний характер, там замість них можна й ужити особових дієслівних форм: — У старовину такого землі було, що кожний, де хотя селивсь і скільки хотів, стільки й займав Гр.
Пор. і відповіднього значіння конструкцію з речівником: — Та роби, як посилля Гр. Скільки нашої моги, дбаємо про добро рідного нашого краю Кул. VI, 564. — Ці речівники, думаю, утворилися не без впливу дієприслівників на -а(-я) у вказаних злучних зворотах.
Дієприслівники на -а(-я) в літературній мові знані тільки у вказаній позиції. Народня пісня знає ці архаїчні дієприслівникові форми і не в злучних зворотах: — Ой чиє ж то поле заспівало стоя? Метл. А в шинку сидя, похваляється Чуб. V, 700. Ой плакала дівчинонька, край козака стоя ib. 265; 284. Ой був та загув сизий голубочок, сидя на тичині ib. 240. Ні з ким мені розмовляти, сидя у віконця ib. 211. Також у Шевченка: — Заспіває козаченько, ходя по долині. — Дієприслівниками стоя, сидя, ходя і вичерпуються в пісні ці архаїчні форми. У літературній мові виключена можливість уживати їх.
2. Цікаву особливість народньої мови становить позиція тих дієприслівників, що походять від іменних дієприкметників, які в’язалися не з підметом, а з предметом. Спершу навожу таку конструкцію фрази, де дієприслівник походить із дієприкметника — другого акузатива, тоб-то дієприкметника в акузативній формі, що стояв в апозиції до предмету в акузативній формі: — Поздоровляю тебе засватавшись. Благословіть же мене, у шлюб уступаючи Кв. 297. Душа і розум повелівали їй хоч погибнути, а не довести милого чоловіка до нещасної жизні, з нерівнею побравшися Кв. 482. Прошу тебе, не зморозь мене, не так же мене, як мужа мого, з походу йдучи, коня ведучи, коня ведучи і зброю несучи Чуб. V, 802. Ударили дрібні дощі, ударили тучі, ймили Петра Бондаренка, в Харинюка сп’ючи Пісня. Випивши і попоївши, діда взяла охота подратувать чорта Стор. 1388.
Дієприслівник у наведеній позиції дається замінити особовими дієслівними зворотами. Пор. Чоловік… ідучи в ліс, надибав, що спав заєць Рудч. І, 185. Застав їх всіх трьох, що плакали дуже Гр. У російській літературній мові ми б тут могли чекати дієприкметника. Пор. у Куліша в його перекладі євангелії: і бачить тривогу, і плачущих, і голосячих гучно М. 5, 38, а в Морачевського: і бачить, що усі у тривозі, і плачуть і кричать дуже. Див. ст. 18.
У науковій мові виключена можливість уживати дієприслівника в такій позиції, бо його б можна помилково зв’язати з підметом, тоб-то з частіше вживаною його (дієприслівника) позицією, а цим затемнилося б розуміння вислову. Але белетристичній мові така дієприслівникова позиція може в потребі надати певного колориту.
3. Перехожу до тієї знаної в українській мові позиції дієприслівника, де він постав з колишнього іменного дієприкметника в дативі. Тут маємо два випадки: 1) коли дієприслівник походить із дієприкметника, що в’язавсь із предметом, тоб-то коли дієприслівник постав із другого датива, що був в апозиції до предмету в дативі (предмет становив собою перший датив); 2) коли дієприслівник походить із дієприкметника в дативній формі, що сам становив собою предмет — це так званий перший датив. Перший з цих випадків здебільшого виявлений в конструкціях безпідметових, проте є деякі ухилення, — про це нижче.
Приклади на дієприслівники з 2-ого датива: — Так мені обридло лежачи Лев. І, 492. А йдучи туди, доводилось йому побачить і тих навіжених людей Стор. 498. Глянувши у щілину, так мені й блиснуло у вічі усе пекло ib. 410. Не подоба ж би була мені, ведучи свою повість, раз-по-раз зупинятися Кул. VI, 5. Ой летіла зозуля через сад куючи, да вже ж мені надокучило, на цім світі горюючи. Ой летіла зозуля та сказала куку, да вже ж мені докучило, сюю терплячи муку Метл. 259. Горе мені на чужині, родини не мавши ib. 58. Як тій зозулі в саду куючи, так вашій сестриці, там горюючи Чуб. V, 751. А вже мені докучило, серце-дівчино, таляри носячи ib. 314. Ой як тому каменю, під водою лежачи, ой так мені молодцю, на чужині живучи, чужим людям годячи ib. 464. Тобі ж добре, по новій світлоньці ходячи, а мені тяжко, на морозеньку стоячи Кол. і щ. Гн. І, 129.
Як сказано, можуть бути ухилення від безпідметових конструкцій, а саме при пасивних дієсловах-присудках на -ся можлива конструкція підметова: — Слухаючи дівчину, чувся йому голос із його хати MB. II, 80. Побачивши тебе учора, світ мені повернувся Кв. Одинцем стоїть у використаних джерелах Стороженківська фраза — Може копаючи той колодязь, бог нам поможе скарб викопати Стор. 87, — де підметова конструкція зв’язана з активним дієсловом-присудком. Така конструкція може тьмити розуміння вислову: дієприслівника можна б помилково зв’язати з підметом, тоб-то з звичною його в підметових реченнях позицією.
Паралельно з дієприслівником, що з другого датива, українська мова знає й інфінітив у конструкціях безпідметових. Можна й казати: — Так мені обридло лежати. Тобі ж добре по новій світлиці ходити і д. У підметових конструкціях може дієприслівник у вказаній позиції мати паралельний дієслівний особовий зворот. Можна й казати: — Як слухав дівчину, чувся йому голос із його хати. Як побачив тебе учора, світ мені повернувся.
Дієприслівниками цього походження можна заміняти невластиві українській народній мові звороти на означення часу, обставин, що виражені речівниками дієслівного походження на -ння з прийменниками при, по, після та ин. у фразах без граматичного підмету, де дієва особа стоїть у дативі: — При читанню йому здалося, що… треба замінити на:— читаючи, йому здалося, що…; замість: — По скінченню роботи треба їм додому їхати, — природніше: — Скінчивши роботу, треба їм додому їхати. Тут можна й ужити особових зворотів: — Як він читав, (то) йому здалося, що… Як вони скінчать роботу, (то) треба їм додому їхати. Звороти з дієприслівниками надаються до лаконічного, енергічного стилю.
Приклади на дієприслівники з 1-ого датива: — Холодно, вдягнувшися в одно Ном. 640 (Холодно тому, хто вдягся в одно). Наскучило, миленького ждучи Метл. 252. Та біда й не женившись, та біда й оженившись. Чужий лоб скубши, треба й свого наставити Ном. 11932. Не знавши біди, не буде добра ib. 2202. Мовивши слово, треба бути паном ib. 10671. Коло води ходивши, не можна, щоб не замочитися ib. 5990. Пішовши за мужика, треба покинути об собі думати Кв. 313. А хотівши купити копу паші, тепер треба заплатити 4 рублі Н. М. 1918, 3, 90. Чи не тяжко, чи не важко та за старого заміж ідучи Чуб. V, 489. Між чужими людьми живши, ні до кого говорити ib. 463. Не копавши криниченьки, водиці не пити; не сватавши дівчиноньки, із нею не жити ib. 311.
Не сіявши, не оравши, не буде й жито родити Метл. 86. Вандруючи, ніжки болять, а роблячи, ручки Приказка. На човничок сідаючи, веселечко гнеться Чуб. V, 570. Заміж пішовши — бідна головонька; дівкою бувши — людська розмовонька ib. 27910.
Приклади показують, що дієприслівник із 1-го датива має місце в безпідметових (переважно) і в підметових конструкціях. І дієприслівники з 1-го датива можуть мати паралельні звороти з інфінітивом і з особовим дієсловом: — Коло води ходивши, не можна, щоб не замочитися Ном. 5990. = Як коло води ходити, не можна, щоб не замочитися. = Як хто коло води ходить, (то) не можна (йому), щоб не замочитися. — Кожний із паралельних зворотів має свій відтінок. Зворот із особовим дієсловом відтіняє дієву особу; він може й до розволіклого стилю надатися.
Звороти з дієприслівником, що з 1-го датива, як на це і вказують паралельні звороти з інфінітивом та з особовим дієсловом, мають значіння умовности: — Не знавши біди, не буде й добра = Як не знати біди, (то) не буде й добра.
Цього дієприслівника, як і дієприслівника з 2-го датива, можна використати на заміну невластивих українській мові зворотів — дієслівних речівників на -ння з наведеними вище (ст. 47) прийменниками. Замість: — При означуванню напряму вітру треба… — слід сказати: — Означуючи напрям вітру, треба…; замість: — По скінченню дослідів треба… — слід сказати: — Скінчивши досліди, треба… Розуміється, тут можна застосувати й особових дієслівних зворотів і інфінітивів із злучними словами як, коли: — Як означувати напрям вітру…; як означують напрям вітру…; як хто означує напрям вітру…
До конструкції, де дієприслівник із другого датива, близько стоїть така конструкція з дієприслівником, де замість першого датива маємо прийм. у(в) з генітивом: — Прощаючись із дідовою могилою, у кожного (= кожному) тремтіли на очах сльози Стор. 34311.
4. Перехожу до тієї конструкції з дієприслівником, де його позиція проти дієслова-присудка здебільшого самостійніша, як позиція дієприслівника з першого датива. Відзначаю тут два випадки:
1) де чинність дієслівна та дієприслівникова зв’язані з собою якимсь стосунком до однієї особи: — Козака не чарувавши, не буде ходити Метл. 86 = Як козака не чарувати, то (він) не буде ходити. Тут особа (козак) у стосунку до дієприслівникової чинности є підмет, у стосунку до дієслівної чинности може бути предмет. — Скільки то сліз вилилося матусиних, слухаючи, а опісля згадуючи MB. I, 269. (= як матуся слухала, а опісля згадувала). (Івасенько) пас коня свого вороного. Коня пасучи, твердо заснучи, ой прилетіло три зозуленьки Чуб. III, 289. = Як (Івасенько) коня пас, твердо заснув, (то) прилетіло (до його) три зозуленьки. А привівши перед пана, кайдани опали Чуб. V, 958. = А як привели (його) перед пана, кайдани (йому) опали. Гледючи на них, така спала думка на мою душу Стор. 347. = Як (я) гледів на них, така спала (мені) думка на мою душу12;
2) де обидві чинності, дієприслівникова та дієслівна не зв’язані з собою однією особою: — Даваючи нам гроші, у канцелярії була суматоха13. Він (бог) об’явить твоє діло через те, на що й не думаєш, та об’явивши це, тут одкриються усі злії діла, об яких уже люде й забули розиськувати Кв. Пор. таку конструкцію у французькій мові: — L’action accomplie le but est atteint. Lui mort nous n’avons point de vendeur. L’assemblée finie chacun se retira chez soi. Також де дієприслівник є поняття неособове: — Вже смеркаючії через превелику силу, мов рачки, доповзла вона до города Кв.
Дієприслівники в усіх указаних конструкціях, де вони постали з іменних дієприкметників, що в’язалися з предметом або що самі становили предмет, можуть мати, як на це скрізь указувалося, паралельні звороти з особовими дієсловами-присудками, також звороти з інфінітивом у фразах безпідметових. Ці дієприслівники можна в науковій мові використати в усіх тих випадках, на які вище вказано. Белетристика, де мова проти наукової меншу заховує точність, ширше дозволяє використовувати дієприслівники вказаного походження, — розуміється, там, де на це є потреба: стиль від цього набирає певного колориту.
5. Українські дієприслівники ту ще мають особливість проти російських і польських, що в них часто инакше переданий часовий стосунок до дієслова-присудка. Як обидві чинності, дієприслівникова та присудкова, відбуваються одночасно, але не мають вираженого часового значіння, — це здебільшого буває в загальних твердженнях, приказках, прислів’ях то-що, де чинність, що в дієприслівнику, стосується до всіх моментів чинности присудкової, — то дієприслівник часто буває у формі минулости: — Горе мені на чужині, родини не мавши Метл. 58. Розумний не стратить надії, треба сподіватись живши MB. I, 209. Чого сидіти отакеньки, руки склавши, не мавши ні діла, ні розваги MB. II, 113. Живши у світі, його не втечеш MB. I, 214. Коло вівтаря служивши, з вівтаря й живися Ном. 10422. Боявшися вовка, в лісі не бувать Ном. 4230. У злиднів живши, хоче з перцем їсти Ном. 5340. Кланятися чужим богам, мавши свої Ном. 4790. Не слід мені, бувши у цьому важному чину, лишнє слово сказать Кв. 58. Що божий день молюсь, щоб вона була щаслива, — так як же молившись об однім, буду сам робити друге; молившись об її щасті, сам буду її топити? Кв. 59. Він мені більш прибавить і ще буде прибавлять, бачивши моє старання Кв. 68. …їм треба усе розказати, тільки як скажеш тепер, а вони, мене не знавши, подумають, що я який-небудь ледащо Кв. 51. Свого товариства не знатимеш довіку, не знавши, як жили, як побивались і працювали инші народи і товариства Кул. VI, 503. От у цьому то й лихо, що дитина і серцем, і умом жахається свого учителя замість того, щоб його любити, а любивши розуміти Кул. 558. Нехай же я на цю біду живши не дивлюся Чуб. V, 383. Потолочать тобі жито, за волошками бігавши діти Черніг.
У польській та російській мові дієприслівник стоїть тут у формі теперішности.
Російським та польським дієприслівникам у формі теперішности відповідають українські дієприслівники у формі минулости і тоді, як дієслово-присудок є у формі минулого часу: це буває в тих окремих, не загальних твердженнях, де часовий стосунок обох чинностей, дієприслівникової та дієслівної, виражений у минулому.
Приклади: — Пам’ятав неборак усяку лайку і бійку, що витерпів служивши Кул. VI, 95. Втомилася вже й пані сердившись MB. II, 140. Ой на морі та на камені, там два янголи воду пили, а летівши говорили Чуб. IV, 75. І варивши обід, і подававши на стіл, Маруся заливалася слізоньками, відгадувавши певно, що в-останнє бачить свого Василечка Кв. 61. То плакавши, то поклони бивши, розкраснілася Галочка Кв. 479. Я, водившись з хлопцями, допитавсь, чия це нова хата MB. I, 57. Ми вже й ноги відтоптали, ходивши до свата Барв. 387. — І українська мова знає тут дієприслівника у формі теперішности: — Ой блиснула грімниченька, густу хмару розриваючи; засияли козаченьки, дібровою проїжджаючи Кул. І, 166. Ой не голуб затуркотав, у віконце добиваючись: загомонів козаченько, любим словом озиваючись ib. 166. Чи мало ж то своєї слави загубили, ходячи на ту погань? Кв. 29. Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, зомлілий MB. I, 277.
Часом між присудком та дієприслівником мова вживає злучника та, щоб надати тій чинності, що перед нею злучник, легкого відтінку протиставлення і щоб одтінити часову послідовність обох чинностей: — Вечірня зоря ще не погасне, а світова вже займається, і блисне віз та вже докотившись до схід сонця Кв. 41. Чуючи про все, як той п’є, гуляє, гроші процвиндрує… то Левко узявши та старому Макусі й розказав Кв. 57. Не дуже я добре зробив, що не розпитавши Василя та й покликав його до себе Кв. От увійшовши та мовчки й став біля дверей Кв. 166. Вона взявши та за тії шкурки та на вогонь скинула Рудч. І, 82.
Б. Пасивні дієприслівники
Широко вживає українська мова пасивних дієприслівників на -но, -то, що походять від іменних пасивних дієприкметників у формі ніякого роду (neutrum), у фразах безпідметових, де в основі лежить невідома причина даного явища: — Ой у полі жито копитами збито Метл. 102. Під білою березою козаченька вбито. Що вбито, вбито та й затягнуто в жито, червоною китайкою личенько покрито Чуб. V, 828. А журавля узято, в чужу землю загнато ib. 461. Посаджено квіти близько винограду Чуб. IV, 67. Тополю істято і гілля забрато Метл. 155. Нищено міста красні, чимало козацтва зведено з світу, багато дівчат і жінок у полон забрато MB. На коморях давано в султанський скарб повну оплату за скот і невільника, що займано і хапано на Вкраїні Кул. VI, 56. Козацькі чуби, ті, мовляв, оселедці, попереймано в татарви ib. 39. Всюди по великому руському світові слухано її (пісню) з уподобою і переймано залюбки ib. 569. Козаками в Татарщині звано таке військо, що в йому були самі улани, князі та козаки ib. 37. Звідтіля вожено хліб у грецьку землю ib. 42.
Як видно з прикладів, функція пасивних дієприслівників на -но, -то присудкова.
Справедливо зауважує др. В. Сімович14, що українській мові невластиві, — як це має місце в російський мові, — звороти з пасивними дієприслівниками та з помічними дієсловами було, буде: по-українськи не можна казати було зроблено, буде зроблено, а тільки зроблено. На це вказують наведені вище приклади, де з російської мови виходячи, можна б до багатьох дієприслівників приставити було, — українська мова на це не дозволяє: в ній пасивний дієприслівник на -но, -то вказує тільки на минулість. Де треба пасивним зворотом визначити прийдешність, там можна застосувати пасивного дієприкметника у функції присудковій: це буде зроблене (а не: це буде зроблено), він буде покараний (а не: його буде покарано).
Куліш уживає пасивного дієприслівника й із часточкою б на означення гаданости: — Хто б на те поваживсь, покарано б того смертю Кул. VI, 67.
Як пасивні дієприкметники, як і пасивні дієприслівники знані в українській мові не тільки від доконаного стану дієслів, а й від дієслів недоконаних префіксованих,— це видно з наведених прикладів.
Поданий тут і до пасивних дієприкметників на -ний, -тий матеріял вказує, що українська мова дозволяє паралельних зворотів уживати на означення в минулому пасивного присудкового поняття: підметові конструкції — книжка написана чистою мовою, усі матеріяли зібрані докупи, і безпідметові конструкції — книжку написано чистою мовою, усі матеріяли зібрано докупи. У мові обидві конструкції потрібні. У підметових реченнях сила зосереджена на підметі, отже де є потреба відтінити підмет, там можна вжити підметової конструкції. Пор. Ви є у нас від самого царя настановлені Кв. Кожна днина є вкрадена у бога Федьк. Матусина небога була оддана туди за коваля Ляща MB. У садочку позрубувані були старі дерева MB. — У безпідметових конструкціях уся сила вислову зосереджена на присудкові-пасивному дієприслівникові, що містить у собі поняття хтось зробив: — Козаченька вбито (= хтось убив). Посаджено квіти (= хтось посадив квіти). Отже, коли з логічних причин не може бути того поняття хтось зробив, то й безпідметова конструкція з пасивним дієприслівником-присудком неможлива. Неможлива є безпідметова конструкція у фразах: — Вся гора вкрита була високим лісом Стор. 314. Закінчення поширені по західніх говірках. Темна його (результату) причина од нас укрита Кул. VI, 340. — Не можна отже сказати: — Коли ми поглянемо на дику рослинність, що нею вкрито (треба: що нею вкритий) цілинний степ… Це все від того, що у нас не тільки засівний матеріял буває засмічений, а ще більше засмічено (треба засмічені) польові ґрунти.
Про невластиву українській мові конструкцію пасивного дієприслівника з інструменталем дієвої особи див. у дальшому параграфі.