Українська поетична мова часто застосовує сполучення двох слів, що з них кожне може мати своє окреме значіння, тоб-то сполучені слова несинонімічні, або сполучені слова можуть бути дуже близького значіння, синоніми. У першому випадку обидва поняття складаються на одно узагальнене: — Єсть у мене отець-мати (= батьки) Грінч. М. III, 199. Будуть до неї куми-побратими наїжджати Метл. 355. Єсть у тебе, сину, срібла-злота много Чуб. V, 868. Не слухала й отця-неньки старого ib. 595. Сіла-пала галка на зеленій вільсі ib. 472. Ой сяду-впаду у батенька у саду Метл. 255. Гарячими слізми своїми його (Шевченка) скропили-освятили Кул. VI, 495. Свої думки-гадки повимовляю-поплачу MB. II, 130. Усе вже те оддаліло-проминуло ib. 107. Не так було б мені свою праву руку одрубати важко, як тую правду визнати-вимовити ib. 83. Соловейко свище-щебече ib. 139. Як? у чому? Що таке замислив ти? гукала-питала ib. 116.
Де складові несинонімічні слова — речівники, там одно з них може означати прикмету другого; слово із значінням прикмети може проти прикметованого слова мати позицію і препозитивну і постпозитивну: — Потеряв я щастя-долю (щасливу долю) через молодиці Чуб. V, 478. Мене покидаєш із мислями-сльозами (слізними мислями) ib. 287. Купи, сину, дротянку-нагайку ib. 730. Нагайка-дротянка з кілка не вбуває Чуб. V, 494. (Пор. Що нагаєчка, що дротяночка із кілочка не збуває Чуб. V, 220, де відповідні слова роз’єднані). Ой там Ганночка гуляла, жемчуг-намисто обірвала Чуб. III, 189. Здавалась зачарованим садом-раєм земним Стор. 427. На їй плахта-черніточка Пісня. То поведе очицями, що як терн-ягідки Кв. 158. Кайдани-залізо ноги повривало, біле тіло козацьке-молодецьке1 коло жовтої кости пошмугляло Гр. Див. § 15. Сурядні сполучення.
Узагальнення двох протилежних поняттів, де друге дорівнює заперечному першому, маємо в таких зворотах: — Вона тут чи побула-не побула, мерщій додому Кв. (= вона тут трохи побула…). Пор. Також: — Чи повечеряли, чи не повечеряли, а мерщій спати Кв. Після обід чи прибрала Маруся, чи не прибрала, мерщій вхопила глечичок… Кв. Пор. цей факт із творенням таких слів, як де-не-де, коли-не-коли.
Сполучення двох синонімічних слів виказує повільний процес думання; одночасно це підсилює дане поняття, як і тавтологічний зворот: — Инший стане та свій смуток-жаль повістить MB. II, 39. Свої думки-гадки повимовляю-поплачу ib. 130. Не за тобою ці скарби-маєтки збирала Метл. 416. На дух-мару вона походила з своїм нездвиженим обличчям MB. II, 199. Ой піду я лісом-бором Чуб. V, 718. Горя-біди набереться ib. 808. Були великі доми-палаци Шух. 106. Набряклі жили кидалися-бились Гр. Знати її по личеньку, знати її по білому, плаче-тужитъ по милому Чуб. V, 75. Старую матір питали-шукали ib. 848. Плакала-ридала, правдоньки питала ib. 99. Я гинула-пропадала, а ти коло неї упадав там MB. II, 93. Будем радиться, чи гаразд-добре на славній Україні проживати Метл. 381.
Пор. такі синонімічні сполучення: — До схід сонця ранісінько Шевч. Не думай же і в мислях собі того не покладай, що во віки вічні ми в тебе під опікою зоставатимемось Кул. VI, 535.
Такого самого значіння є тавтологічні звороти ждати-дожидати, клясти-проклинати та ин.: — Там її ждуть-дожидають, як об весні ластівки Кв. З виду чорнявенька, хороша-прехороша Стор. 54. У неділю вранці-рано синє море грало Шевч. Пор. § 6, ст. 126.
Сполученням двох однакових дієслів протягається процес чинности: — І так ходив-ходив (= довго ходив) лісами кілька літ Яв. 24. Пор. — Ішов дорогою що йшов Шух. 249 (= довго йшов). Росла-росла (або: росла, росла) дівчинонька та й у порі стала. Пісня.
Сполученням двох однакових прикметників чи прислівників підсилюється дане поняття: — А дівчина гарна-гарна вдалася. Адже в світлицю, де сам живе, нікого не пустить і ключа нікому не дасть, хиба вже дуже-дуже дасть мені Кв. Ще й сонечко тільки-тільки що зайшло Кв. Дніпро геть-геть собі розкинувсь Шевч. З-під його та мизерна, трохи не мертва старосвітщина тиль-тиль пробивається Кул. VI, 588. Пор. Треба та й треба (= дуже, доконче треба) було козацтву закоренитись на такому місці Кул. VI, 65.
Сполучення двох однакових конкретних речівників у генітиві множини — де речівники збірного значіння, там вони в генітиві однини — вказує на велике, незлічене число того, що виражене в речівниках: — На столі купи грошей, мідні й срібні, а кругом стола людей-людей Стор. 174. А тама скоту-скоту хто й зна скільки.
Вказані в цьому параграфі явища до стислого стилю не надаються.