|
Table of Contents
|
Інфінітив инколи зберігає в українській мові іменне поняття там, де в російській літературній мові можна б сподіватися речівника: — Принесла снідати. Подала вечеряти. Та йди лучче додомоньку вечерять варити Пісня. Варила обідать НКл. 71. Вона мала від нього їсти та пити та всякі убори Шух. 275. У тім місті мали вони усього: гроші, їсти, пити ib. 106. На зворот своє бути чи не бути у Кулішевій фразі — Найпишніший цвіт європейської аристократичної цивілізації і глибокі пласти темного простолюддя боролись тут за своє бути чи не бути Кул. VI, 172 — треба дивитися, як на перенесене з Шекспірового «Гамлета» to be or not to be, зворот, що став фразеологічним і може за одно загальне поняття правити (своє бути чи не бути).
А. Інфінітив із особовими дієсловами
1. Підметовий (суб’єктивний) інфінітив, тоб-то інфінітив, що стосується до підмету і що вкупі з особовим дієсловом становить одно присудкове (предикативне) поняття (вона хоче їсти), може від особового дієслова відмежуватися злучником щоб там, де з погляду літературних звичок можна б не вживати злучника: — Як же лягла на постіль, так і не подумала, щоб спати Кв. 52. Вісь вломилась, чоловік хоче, щоб підв’язать як-небудь ib. Пішли, щоб землю озирать, де їм показано селитись Котл. — Це явище можна б прикласти, де є потреба висунути чинність, що в інфінітиві.
Підметовий інфінітив має місце й там, де з погляду літературної мови можна б частіше сподіватися підрядного речення1 із злучником щоб: — Понесу я йому їсти, чи не скаже мені сісти (= щоб я сіла) Чуб. V, 199. Скажемося поховати обоє в одній ямці ib. 209. Скажи ж собі, пане-брате, домовину зробити ib. 385. Хвалилася бити ib. 454. Хвалилися три ляшеньки козаченька вбити ib. 385. Послав гонців до царя, що він іде до його в гості і жде вітатись з їм на цім полі Нар. 321. Діти мої, діти! Є вас, як цвіту по всьому світу, тільки вас коло матери нема потомлені віка звести MB. I, 54.
Підметовий інфінітив, що зв’язаний з особовим дієсловом злучником, має в українській мові паралельні собі дієслівні форми минулого часу: — А я роду не такого, щоб любила (=щоб любити) ледачого Гр. Не втямив з ляку, де б сховався Гр. Хто б мав таке слово пишне та красне, щоб так, як на картині, змалював той манастир Кул. Чорна Рада. Хто такий дурний, щоб сам на себе визнавав таке? MB. II, 119. І ходили собі, кошики плели, так із пруття, аби жили Яв. 27. Все ті гроші з собою носить, аби не згубив ib. Зрадилися, куди б пішли Шух. 208. Зажурилася перепілонька, де б вона гніздечко звила Гн. Кол. і щ. 258. Ой мати, хочу їсти, та боюся в погріб лізти, та боюся, щоб не впала Ном. 108502.
Пор. також: — Де б я тебе заховала Рудч. І, 214. Де б я вас дів. Що б я робив та ин. проти відповідніх зворотів у безпідметових конструкціях із інфінітивом: — Де (б) мені тебе заховати, де (б) мені вас діти, що (б) мені робити та ин. Ці особові дієслівні звороти можливі тільки з часточкою б; інфінітивні можливі і з названою часточкою і без неї.
2. Форми минулости від доконаних дієслів узяти, ся, (яти), стати, почати, зачати та ин. у сполученні з інфінітивом надають чинності, що в інфінітиві, характеру починання в минулому, як у російській літературній мові форми минулого часу від стать, пуститься, приняться та ин.: — Вийшла стара мати, узяла нарікати Гн. г. 201. Ой не встиг козак Перебийніс та до могили доїхати, як узяв джуро, як узяв малий з пистолів палити Метл. 40. Вилізла на дзвіницю, взяла на ґвалт бити Гр. Взяла дівчина білі руки ламати Гр. Як узяв він їхати Гр. Узявся творити просто літературу Єфр. іст. письм. 336. Виїхавши за городок, узялися стріляти Гр. Взяла мила// утікати// густими лугами Чуб. V, 92. Як узяла перти, — вигнала з води Рудч. І, 88. Взяли їхати Яв. 265. Тоді взяв дуже плакати Яв. 240. Злодії… взяли під дубом огонь класти Яв. 226. Син взяв кричати на старого, а старий взявся просити Яв. 253. — У галицько-українських говірках инколи чути тут форми минулости і від яти: — Як яли її дзюбати дзюбками, яли їй проповідати Яв. 32. Яв він їй казати Яв. 263. Вона тоді в ноги як яла утікати ib.
Летів орел через море, почав воду пити Чуб. V, 287. Писане ж слово руське… (Литва) почала способити до своїх грамот і уставів Кул. VI, 418. Зачав на ту сопілку грати Яв. 235. Та зачав милий з конем потопати Чуб. V, 376.
Став у скрипку грати Шух. 4. Прийшла ж її мати та й стала лаяти Чуб. V, 341. Дивилися чорні очі та й плакати стали ib. 309. Став козак дрімати ib. 278. Став прохати у старости до себе Нар. 238. А ще гірше стали сміяться Катрі й Хвесі Нар. 323.
Пустився з нею іти з ліса Шух. 152. Пустився я йти, коли дощ Гр.
Усі вказані дієслова, крім дієслова стати, можна у відповідніх формах прикласти до інфінітива головного дієслова, щоб надати чинності характеру починання в прийдешності: — Візьму працювати, почну читати та ин.
Від доконаного дієслова стати із значінням починання при інфінітиві головного дієслова можливі в українській мові тільки форми минулого часу. Російська мова вживає й форм прийдешнього часу від стати.
Що до форм на означення прийдешности від дієслова яти, то вони тепер уходять у склад форм прийдешнього часу: робитиму, писатимеш. Ці форми в наддніпрянських говірках не мають тепер двійности в значінні і становлять одну граматичну форму, так само, як і буду робити, будеш писати. Потебня вважає, що форми робитиму, писатимеш зберігають іще кінцевими -му, -меш і д. відтінок починання і що вони значінням відрізняються від форм прийдешнього часу з буду, будеш…, хоча й признає, що инколи важко значінням відрізнити обидві ці форми — Зап. II, 366—367.
Щоб живіше віддати той відтінок починання в минулому, мова замість форм минулого часу вживає при інфінітиві форм прийдешнього часу або форм вольового способу (imperativ): — Дід, послухавши баби, і зачне дочку бить Рудч. II, 55. Як візьме розмовляти, біле личко цілувати Чуб. V, 103. От Галя й почни кректати та охати Рудч. І, 134. — Живістю, рухливістю присудкової чинности стоять близько до вказаних вислови, де за присудок править самий інфінітив, що при йому можна б здогадатися пропущеного особового дієслова з відтінком починання: — Прийшли, аж сидить; гукать — не чує Нар. 139. Я одхибнувсь кудись, а вони кавуни красти Гр. — Так само й у російській мові.
3. Звороти, де присудкова чинність виражена інфінітивом з особовими формами від дієслова мати, можуть певним своїм відтінком відповідати російським безпідметовим зворотам із дативом дієвої особи: — Не знаю, з ким жити маю Метл. 78 = рос. Не знаю, с кем мне жить (= с кем мне жить придеться). Як я маю до тебе ходити, коли нас будуть вороги судити Метл. 44 = рос. Как мне к тебе ходить… Хто має діток доглядати, то той буде ці віти ламати Метл. 272 = рос. Кому за детьми смотреть, тот…
У таких зворотах — Як вас маємо звати? Гр. Щось маю тобі сказати. Скоро вже й весілля малось бути Гр. Чи зійшло сонце? — Мало зійти вже Гр. — особові форми від мати, ся, що вкупі з інфінітивом становлять присудок, значінням дорівнюють у російській мові особовим формам при інфінітиві від быть должным без відтінків быть обязанным, быть принужденным, вынужденным: я маю ще сьогодні листа написати — «я должен еще сегодня письмо написать», — але рос. «я должен письмо написать» в тому розумінні, що обставини мене змушують листа написати — я мушу листа написати; рос. «я должен письмо написать» в розумінні «я обязан письмо написать» = укр. я повинен листа написати.
Особові форми вір, мати, ся при інфінітиві можуть вказувати на намір і відповідати російським особовим формам від намереваться, собираться: — Козак дівку вірно любить, зайняти не сміє: тим я її не займаю, що сватати маю (= рос. собираюсь, намереваюсь сватать) Метл. 105. А ці воли за що маєте продати? Гр. Голуб голубоньку та покинути має Метл. 78. Через тиждень Леонид Семенович мав виїхати до Київа Лев.
В одному з сурядних реченнів, що з них складається зложена фраза, форми минулого часу від мати, ся при інфінітиві можуть указувати на нездійснений намір; причина нездійсненого наміру становить у таких разах зміст дальшого сурядного речення: — Малося йти в город, та дощ не пустив Гр. Подай, мила, білу руку, щоб бачили люде, що малася чужа бути — тепер моя будеш Гр. Прийшов до сонного, мав його зарізати, аж тут де взявсь N, оборонив Кв.
4. Сполучення було, було б з інфінітивом значінням дорівнюють зворотам слід було, слід би було при інфінітиві: — Перше було напитися та й поговорити Чуб. V, 280. Було не йти в Крим по сіль ib. 457. Повчитись було у кривого Хоми Кв. Було тобі, моя мати, цих брів не давати, та було тобі, моя мати, щастя й долю дати Пісня. Було б не рубати зеленого дуба, було б не сватати, коли я нелюба Пісня.
Відзначаю тут зворот щоб було при інфінітиві у непрямому значінні рос. что бы стоило при інфінітиві: — Щоб було взять казанок та тоді і гроші забрать, а то, бач, не прерозуміли НКл. 40.
Б. Зворот номінатив + інфінітив, що значінням відповідає безособовому дієслову + інфінітив у конструкціях безпідметових
Паралельно до безпідметових конструкцій типу «(мені) хочеться робити» із дативом дієвої особи або без його, де дієслово у звичній безособовій формі (3-я ос. однини) вкупі з інфінітивом становить присудок, українська мова знає звороти, де замість дієслова є відповідній речівник у номінативі: — А кому хіть (= а кому хочеться) прокльони на свою душу ухватить? Нар. 238. Неподоба ж би була мені, ведучи свою повість, раз-по-раз зупинятися Кул. VI, 5. Неподоба зірці без місяца ізіходити; неподоба дівці до козаченька виходити Пісня. Не до всякого номінатива є відповідне безособове дієслово, напр.: — Неспромога мені це зробити Гр. Несила мені це зробити Гр. Така її досада гризе, що вони вкупці, а розлучити несила MB. — Замість датива дієвої особи може бути відповідній атрибут, що стоїть у згоді з підметом: — Неспромога моя наймита держати Гр. Де у фразі нема слова, що стоїть у згоді з речівником у номінативі (як — неподоба була, неспромога моя), там цей речівник може набути прислівникового значіння, і конструкція тоді споріднена з такими конструкціями, як «жаль мені кидати вас», «треба привикати», де теперішні прислівники жаль, треба були колись речівники-номінативі.
В. Інфінітиви знати, чути, що значінням відповідають прислівникам відомо, видно, чутно
У фразах — А коні не знати, де подівались Рудч. І, 112. Не знати, кому тепер віру дати. Сліди знати. Не знати, де поділася Яв. 187. Це я не знати чого злякалася Барв. 195. Тільки й чути, що через греблю по лотоках водиця цідиться Кв. Клект орлячий з-під хмари чути Ном. 499 — інфінітиви є того самого значіння, що відповідні прислівники відомо, невідомо, видно, чутно. В українській мові вживаніші тут інфінітиви проти прислівників; у літературній російській — навпаки, переважають прислівники известно, неизвестно, видно, слышно проти інфінітивів знать, не знать, видать, слыхать.
Також у підрядному реченні (із злучником щоб) у значінні минулого часу: — Гроші, кажуть, закопано і затоптано кіньми, щоб не знать сліду НКл. 36.
Г. Самостійний інфінітив
У фразах — Чи їсть, чи п’є, чи говорить?— Не їсть, і не п’є, а говорити (= а що до того, щоб говорити, рос. а что касается…) говорить Кв. Злодіяка такий, що ні з чим не розминеться: і цигана обдурить, і старця обікраде, а пити (= а що до пиття), так не переп’є його й Данилка Кв.4 — інфінітив у позиції самостійній, тоб-то ні від дієслова, ні від імення незалежній, висовує ту чинність, що має на собі психічний наголос і що повторюється в особовому дієслові. Такий інфінітив може покривати собою злучні звороти а що до (того, щоб), а що з інфінітивом або з відповіднім дієслівним речівником: а що до того, щоб пити; а що пити; а що до пиття. Див. § 17. Злучні звороти, п. 37.
Самостійний інфінітив знає й російська і польська мова.
Ґ. Інфінітив при речівниках та прикметниках
1. Інфінітив при речівнику може і значіння атрибутивне мати, і на ціль вказувати: — Не звір я людську кров пролити Гр. І вже мала признаку пізнавати його Шух. 125. Нарядив він новий серп пшениченьку жати Гр. Чи бог дитина дурнів слухати Ном. 4120. Чи не було річеньки утопиться мені, чи не було кращого улюбиться мені Чуб. V, 537. Один колос діток годувати, другий колос челядь годувати, третій колос горільці куриться Чуб. V, 555. Вложив він сюди ввесь дар свій промовляти серцем до серця Кул. VI, 476. Ополонка воду брать Шевч. Вода дітей купати, машина шити.
Такого роду інфінітивом можна заміняти дієслівні речівники на -ння у надто часто вживаній у сучасній літературній мові і мало в народній мові вживаній позиції генітива, що залежний від речівника, див. § 13. Замість: — тіла, що мають властивість притягання, треба: — тіла, що мають властивість притягати; замість: — спосіб збирання матеріялів, спосіб швидкого піднесення продукції сала й м’яса, краще: — спосіб збирати матеріяли, спосіб швидко піднести продукцію сала й м’яса.
На заміну інфінітивами дієслівних речівників на -ння, -ття, що стоять у генітиві і що залежні від другого речівника, проф. Є. Тимченко каже: «Генітив дієслівних на -ня, -тя, напр.: Абы блуд забытя старых и досконалих рѣчей в забытє не привел AS. I, 123 (1502); под час поѣманя его святой милости от Жыдовъ Пом. у. м. III, 22; — прощай, прощай, люба моя, прийшов час розстаня Гол. I, 375 — не властивий народній мові; у таких випадках замість дієслівних речівників на -ня, -тя, ми подибуємо інфінітив, напр.: Прийшов час родити дитину Чуб. II, 415.
Інфінітив може тут мати перед собою злучника що або щоб: — Там перелазик такий є, що перелазить Гн. 6. Машина, що шити; вода, що дітей купати і вода, щоб дітей купати. Злучник що може бути при інфінітиві тільки атрибутивного значіння; щоб може бути і при інфінітиві атрибутивного значіння і при інфінітиві з значінням ціли.
Інфінітив атрибутивного значіння, із злучником що чи без його, може инколи мати паралельний прийменниковий зворот із речівником у генітиві: Машина (що) шити = машина до шиття; вода (що) купати, ся = вода до купання.
2. Інфінітив, що при прикметниках, має вкупі з прикметником функцію присудкову: — Огонь і вода добрі служити, але лихі панувати Ном. 10302. Широкі ворота увійти, та вузькі вийти Ном. 5362. Цікавий він був її видіти Шух. 250. Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати Ном. 1132. Найму собі цимбали, щоб ніженьки дримбали, найму ще собі баса, бо робити не ласа Чуб. V, 1155.
Інфінітив із другим номінативом та другим дативом див. при дієсловах із другими відмінками, § 6, Є.
Д. Інфінітив із генітивом
Інфінітив перехідного значіння, стоячи по особовому дієслові, має по собі часто не акузатив, а генітив. Приклади: — Пішли у Безверхий хутір короваю бгати Кв. Приїхала до свого двора квіток пришивати Метл. 197. Іде ж моя мати калини ламати, а за нею мій братічок зозулі стріляти Метл. 257. А як прийдеш ніжок мити, я й знов учеплюся Грінч. М. III, 320. Іде до сусіди невістки судить Чуб. V, 751. Вийшла свекруха невістки будити ib. 693. Прийшов до їх жорен позичати Рудч. І, 37. Пішли з нами молоді дівчата зеленого жита жати Чуб. V, 535. Вийшла мати воріт одчиняти ib. 661. Ой перестань, козаченьку, люлечки курити ib. 937. Забулась взяти з собою малої дитини ib. 630. Сіней забула замкнути Рудч. І, 20. Діждав рясту топтати Ном. 4814. Хто ж його навчив листів писати, книг читати? Чуб. III, 306.
Зрідка маємо й генітив після інфінітива, що входить у склад прийдешнього часу з особовими формами буду, будеш і д.: — Буду хати підмітати, малі діти колисати Чуб. V, 833.
Такий інфінітив, що з генітивом, має своє походження з колишнього супіна (давня дієслівна форма на -tъ: *bьratъ, *datъ проти інфінітивів *bьrati, *dati). Супін мав місце по дієсловах руху і мав при собі генітив. Згодом, коли форми супіна змішалися з старим інфінітивом, то перенесли свою конструкцію з генітивом і на старий інфінітив. Отож тепер інфінітив із генітивом стоїть не тільки по дієсловах руху, а й усякої иншої чинности. Але старий інфінітив, що мав при собі акузатив, і собі вплинув на інфінітив, що з супіна, так що часом і по дієсловах руху і по дієсловах иншого значіння стоїть інфінітив із акузативом: — Поїду доганяти літа молодії Чуб. V, 362. Покинь гусоньки завертати Гр. і паралельно: — Покинь відер набивати Чуб. V, 428. Прийшла ж тая удівонька пшеницю глядіти Чуб. V, 856. Женіть баранців пасти Яв. 71.
Проф. Є. Тимченко думає, що конструкції з акузативом властивіші західнім говіркам6. По таких із вище поданих прикладів, як — Сіней забула замкнути Рудч. І, 20. Діждав рясту топтати Ном. 4814. Хто ж його навчив листів писати, книг читати? Чуб. V, 306 — можна судити, що генітив може тут мати місце і через вплив тих особових дієслівних форм, що взагалі з генітивом в’яжуться: забути чого, діждати чого, навчити чого.
Генітив має також місце і по інфінітиві, що при особовому дієслові з запереченням: — Не хоче мати віддати дівчини за його Метл. 109. Не хотів я, мати, сирітоньки брати Чуб. V, 409. Не вміла нас шанувати, як здоров’я свого ib. 83. Не знали наші батьки панщини робити ib. 1064. Не хоче чоловік правди говорити ib. 635. Я не зарікався иншої любити ib. 388. Не сказали мати теї дівчини брати ib. 312.
Інфінітива з генітивом мова вживає по прислівниках заперечних і незаперечних у фразах безпідметових: — Гайдамацьких грошей, кажуть, страшно брать: вони нечисті НКл. 52. Ніде ж мені гнізда звити Чуб. V, 807; Метл. 211. Нема чим ватри розкласти Шух. 156. Годі, жінко, годі, любко, цього говорити Пісня. Годі вам по винницях горілок курити, по броварнях пив варити Кул. І, 15. Дума про Ів. Коновч. Жаль мені кидати тебе молодої Чуб. V, 45. Тяжко мені кидать тебе молодої Пісня. Ой шкода мені літ утрачати і козацької вроди Чуб. V, 1038. Де ж тобі, мила, шитої (сорочки) узяти Метл. 269. Ой брате мій, брате, де неньки узяти Бал. 927.
Також із акузативом: — Ой годі, мати, сльози проливати. Чуб. IV, 171.
Генітив буває також при інфінітиві в безпідметових фразах із заперечними займенниками: — Ні до кого ласкавого прихилити головоньки Чуб. V, 456. Ярої пшениці (ні з ким буде) у снопи в’язати ib. 869.
Характеристична є конструкція особового дієслова руху з генітивом, де інфінітива нема, але де, виходячи з звичніших конструкцій, можна б його здогадатися: — Хай виряджає його молока до зайців Шух. 127. Ой піду я до сусідочки відра Чуб. V, 642. Ой піду я та до другої (сусідки) вогню ib. 643. Біжи соли Пир. Піди коржиків ib. Через кілька день я знов вернувся до хазяїна, кинувся сиру, а його й слід простив Нар. 159.
Такі конструкції могли постати під впливом тих рясних конструкцій, де генітив при інфінітиві, що з супіна, є по дієсловах руху8. Могли вони утворитися й незалежно від инших конструкцій9. Відзначаю, що у вказаній конструкції в генітиві є ім’я матеріяльне (рос. вещественное), тоб-то генітив має характер партитивний.