1. Форма є, єсть. У народній мові дієслово є, єсть може не тільки самостійного бути значіння, а й помічного, коли воно входить у склад зложеного присудка (предиката). Переважно це буває у фразах питайних або в тих підрядних реченнях, які з головними реченнями в’яжуться злучними словами що, де, коли, куди, який, чий та ин., тоб-то словами, що ними починаються відповідні питайні фрази: — Здорові були, свині! А чиї ви єсть? Рудч. І, 5. Що ти є? Шух. 2. Та чиє ти єсть! Март. 191. Вовк вже знав, де той пташок є Яв. 49. Тільки ніде не цілуйся з меншою сестрою, де вона є, бо забудеш мене Рудч. II, 123. Там бо ляцький дух дізнав, що то єсть руський дух, та й почав його бороти Кул. VI, 29. Не признавався, що то він є тато Яв. 179. Там в аптеці знають, до чого воно є належне ib. 256. Ні, я тебе не пущу, бо я не знаю, що ти таке є, у болоті найшовши Гн. 55. Їхали запорожці до цариці на показ, які вони є Март. 225. Зазнаю чужої сторони, яка вона є MB. I, 8. Я ні справника і нікого з судящих, що то є, і в вічі не бачив, і які вони є на твар Кв. 294. Усі начальники знали, що він є бравий улан Кв. Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок Ном.

Також: — Вы є у нас від самого царя постановлені Кв. Мужича правда єсть колюча Котл.¹

За помічне дієслово є, єсть в українській мові Потебня каже: «Третя особа однини єсть, є при дієприкметниках на -л- раз-у-раз опускається, дарма що вона при йменнях частіше трапляється, як у великоруських говірках і в літературній мові» Зап. II, 248. Заховати є, єсть у значінні помічного дієслова в зложеному присудку тоді заходить потреба, коли піднести треба присудкову (а не атрибутивну) функцію прикметника чи дієприкметника. Російська мова не має в цьому потреби, в ній бо закінченням відрізняють присудкову функцію від атрибутивної.

Часто вживана в сучасній мові у перекладах форма суть є форма діялектична, західня: — Суть у вас волойки у три радойки Голов. II, 4². Суть в мене діти Чуб. V, 856. — На
Наддніпрянщині форма теперішности є, єсть замінила собою всі особові форми від бути.

Про підрядні речення без дієслова є, єсть, що його б із погляду літературної мови можна було сподіватися, див. Іменні підрядні речення.

2. Форми передминулого часу і звороти з було. Українська мова, відмінно від російської, заховує форми передминулого часу почав був, хотіла була, зробили були і д. Часто ці форми вказують на чинність, що відбулася перед другою, здебільшого минулою, чинністю: — Зникла в Криму республіка, що спорудили були славні генуяне Кул. VI, 40. Дізнався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу і заборонив MB. Сонечко перше було ліпше світило, як тепер Гр. Бо цей син мій умер був і ожив; згинув був і найшовся Морач. перекл. єванг.

Найчастіше звороти з формою передминулого часу бувають того самого значіння, що російські звороти з было та з формою минулого часу головного дієслова (хотел было читать, но помешали): чинність не доходить своєї завершености, а причина незавершеної чинности пояснена в наступному реченні: — Пішли були хлопці, щоб його вирятувати, так не можна й близько підступити Стор. 293. Поблідла, затрусилась, зовсім була впала, так кума її піддержала Кв.

Українські звороти з було і значінням різняться від форм передминулого часу. Форми було (і бувало) стоять із формами теперішнього часу і надають чинності в минулому недоконаного й повторного характеру: Вона було ввесь двір веселить собою, як зорею MB. А ще було, як намалює що-небудь та пидпише… що це не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива Кв.

Отже не — На зборах постановили було виплачувати по… але з огляду на дорожнечу… (з протоколу), а — На зборах постановили були… У Квітки-Основ’яненка зворот було думав у фразі, — Це йому дяк таке списав, як він було думав залицятися до протопопівни — русизм, думаю.

Формам передминулого часу може часточкою б, би й умовність бути надана: — Як би ми були знали, то ми б тебе були не пустили Шух. 68. Щоб була я матусеньки слухала, то б була я дівонькою гуляла Чуб. V, 347.

3. Опущені помічні дієслова був, була, були. Форми минулого часу був, була, було, що з часточкою б, би, тоб-то з значінням умовности, гаданости, у зложених фразах, — як у реченнях підрядних, так і в головних,— можуть бути опущені, коли вони входять у склад зложеного присудка: — Не рад би ти (= не рад би ти був) моєму братіку, як би в гості прийшов Рудч. І, 85. Як би маленький, так задавила б Нар. 161. Ой коли б ми позапрягані, то може б ми й орали; ой коли б ми та засватані, то ми б роскіш мали Чуб. V, 276. Ой коли б я зозуленька, коли б крила мала, то б я тую Україну кругом облітала ib. 402. Ой як би ж я підпалена, я б горіла, не курилася ib. 684. На пасіку треба чоловіка, щоб не хапкий Гр.

Близько до цього факту стоїть і — Закопано і затоптано кіньми, щоб не знать сліду НКл. 36 (= щоб не знать було сліду).

Б. Минулий час замість прийдешнього

Де є певність, що доконана чинність у прийдешньому відбудеться, там її инколи можна уявити собі в минулості, як щось уже завершене, тоб-то можна замість форм доконаного прийдешнього часу вжити форм минулого часу: — сьогодні; завтра ж то, як увійшла (зам. увійде) в хату, так неначе й не вона: смутна, невесела, очі понурить, сидить, ні з місця Кв. Мовчить, мовчить, і коли в хаті нема ніякого діла, то й пішов (= піде) собі ib. Нехай же коли мати хоч трохи зморщиться… вже Оксани з хати не виженеш, вже все забула (= забуде) ib. Зачепи ж її хто словом, спитай об чім-небудь, зараз зирк з-під своїх війок, вже й догадалася (= догадається), з якою думкою питають її, вже такий і одвіт дасть ib. Там така була розумна, бойка, моторна: що ти їй стань тільки на догад закидати, а вже й розкомпонувала (=розкомпонує), що куди йде і до чого ib.³ Також: — Бодай воли живі були (будуть), а плуг поламався Метл. 6.

В. Форми теперішнього та прийдешнього доконаного часу і форми вольового способу із значінням гаданого способу (conditionalis)

У підрядних реченнях із значінням умовности, гаданости, де чинність протиставлена чинності, що в головному реченні, мова здебільшого вживає форм теперішнього й прийдешнього часу, також вольового способу, і з заперечною часточкою не і без неї. Особове дієслово головного речення є тоді у формі теперішнього або прийдешнього часу. Приклади без не: — Тільки ніде не цілуйся з меншою сестрою, де вона є (где бы она ни была), бо забудеш мене Рудч. II, 123. Терпи, Грицю, хоч яка спека Ном. 2400. Куди гляну, що заговорю, то все їх згадаю MB. I, 15. Хоч скільки молися, з біди не вимолишся Гр. Хоч що буде, не оглядайсь Гр. Хоч як мені буде невпокійно, хоч як тужитиме моє серденько, а я всміхнуся MB. Хоч хто казатиме, не слухайсь Гр. Хоч де будеш, то я тебе знайду Гр.

Приклади з не: — Ти її слухай, що вона тобі не скаже Рудч. II, 116. Скрізь, де не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей MB. II, 144. Хоч який горобець не маленький, а серце має Ном. 3320. Хай чорт як не скаче, а ти гріха не берись ib. 6140. Дурня де не посієш, там і вродиться ib. 6190. Коли не прийду до церкви, то все паски святять Гр. Де вже я хату не поставлю, то біди без тебе наберусь Етн. 32.

Де особове дієслово-головного речення є в минулому часі, там минулого часу є й особове дієслово в підрядному реченні: — Тільки як старий не заходив, нічого не говорила про себе MB. I, 126.

Російська літературна мова віддає ці звороти здебільшого гаданим способом: кто бы ни говорил, что бы то ни было.

Г. Дієслівні форми в непрямій мові

Переказуючи чиїсь слова непрямою мовою, тоб-то підрядним реченням, можна зберігати форми прямої мови: — Я розказав, що перш держіть прямо, аж поки буде дві дороги, тоді повернете управо Нар. 96. Сказала, що їдь та купиш мені у паски шахрану Гн. 23. Сказав, що пийте і гуляйте, тільки не впивайтесь Гн. 88. Мене одна полюбила, після в очі сказала, що я тебе не кохала Чуб. V, 232. Як не дав йому король Жигимонт Август якого жаданого староства, загрозив він тоді короля, що піду, мовляв, служити або турецькому султанові або московському цареві Кул. VI, 60. Шлюбу не розірве: казав бо при вінчанні, що не покину її аж до смерти Гр. Перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім то й старі розвалились MB. I, 86. Намене на те, що не йди за його MB. II, 22. Ой казали синяки, що ми зроду солодкі Пісня. Вона йому одказала, що не вмію жати Грінч. М. III, 315. Казав же ти та берестоньку, що не пущу з себе листоньку Чуб. IV, 373. Отак і парубоцтво кинеться підглядати за своїми дівчатами, що божилися, що поки жива буду, любитиму тебе, а ти вмреш і я за тобою, щоб і лежати укупці Кв. 111. Люди просили, що не займайте Київщ. Оцю приповість треба усякому тямити, що менш говори, а більш роби Кв.

Пор. також у Гоголевому «Ревизорі» Осипові слова: «Трактирщик сказал, что не дам вам есть, пока не заплатите за старое». Знає цей факт і російська народня мова, а инколи він і в літературну просовується: «Статс-секретарь Коковцев заявляет, что как не относиться к русскому правительству и его деятелям, но грабежем мы не занимаемся»⁴.

Форми прямої мови в підрядному реченні, зрозуміла річ, не до самих дієслів стосуються, а й до займенників: — Каже йому, що брат твій прийшов і заколов батько твій теля годоване. — Кулішів і Пулюїв переклад «Нового Завіту».

Формами прямої і непрямої мови в підрядному реченні можна б розмежувати і відтінки висловів: форми прямої мови надаються там, де вислів має бути живіший.

Ґ. Особливості в уживанні форм вольового способу

Російська мова, не маючи форми 1-ої особи множини вольового способу, заміняє її в потребі доконаною формою прийдешнього часу: предположим, скажем, посмотрим і т. ин. Українська літературна мова йде за російською, дарма що має й першу особу множини для вольового способу, і каже: скажемо, візьмемо, допустимо, що…; господеві помолимся — замість казати скажім(о), візьмім(о), допустім(о), що…; господеві помолім(о)ся. Пор. —Даймо на теє, що воно було заєць, а хто ж його курей поїв? Гр.

Замість описових зворотів на означення 3-ої особи вольового способу з слівцями хай, нехай можна вжити й форми вольового способу в 2-ій особі однини, — від цього вислів стає живіший: — Зроби (= хай зробить) усяк собі скриньку і забий кришку наглухо Кв. Вже й не думай її ніхто зайняти Кв. Про мене хоч вовк траву їж Гр. Зачепи ж її хто словом… вже й догадалася Кв. Уваж: бо всяке, що то за довге лихоліття було для всього нашого краю Кул. VI, 462.

Слівце хай, нехай при першій особі однини вносить у зворот відтінок вольовости: — Нехай я своїми лошатками приїду Рудч. І, 108.

У вольових висловах із присудковим ім’ям чи присудковим прислівником, при слівцях хай, нехай на означення 3-ої особи однини та множини вольового способу, може й не бути помічних дієслів буде, будуть: — Нехай одчинені двері: тепла найде в нашу хату Гр. Нехай нашим ворогам тяжко Гр. Нехай так. У таких зворотах, виходячи з їх сталої, від часу незалежної вольовости, можна, думаю, вбачати опущене помічне дієслово є, єсть, а це явище звичне.

Тут іще до речи буде вказати на неукраїнську форму вольового способу для 1-ої особи множини ходімте з російського, думаю, идемте. У російській мові закінчення те підсилює значіння вольовости,— українська мова не має в цьому потреби: на означення вольовости в 1-ій особі множини вона має спеціяльний суфікс.

Д. Звороти з пасивними дієсловами на -ся

Незвичний до російської літературної мови українець трохи чи й зрозуміє як слід такі ото звороти, як — Зразки ґрунту бралися… виготовленим приладдям. Зразок ділився (тоб-то не сам діливсь, а хтось його ділив) потім на шари… кожний шар досліджувався окремо. Діти розпускаються на два місяці та ин., де таким дієсловам-присудкам на -ся, як братися, ділитися, розпускатися та ин. надано невластивого їм у підметових фразах пасивного значіння. Українські дієслова-присудки на -ся мають у підметових фразах здебільшого значіння активне. І взагалі українські дієслова на -ся здебільшого активного, а не пасивного значіння. Ділитися, розпускатися це не значить бути діленому, розпущеному, а самому ділитися, самому розпускатися. — За одну ніч вибудувався (сам, а не хтось його вибудував) такий дім Гр. І хліб у печі випікається (сам випікається, а не його випікають) і Василь під вікном озивається Гр. Не самі вікна одсуваються Чуб. V, 699. Тут (дерево) як почало (само) рубаться, котиться, складаться Рудч. І, 91. Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась Ном. 261. Пісня сама співалася Лев.—Гр. Як би то далися (не були дані, а самі далися) орлинії крила, за синім би морем милого знайшла Шевч.⁵ У Грінченківському словнику до дієслів на -ся, що їм у російському поясненні дано пасивне значіння, нема прикладів, крім поодиноких випадків, та й до них здебільшого джерел не подано: — У їх коні не заводяться на ніч у хлів. Вівці виганяються рано вранці до ватаги. Закидається невід у воду. Проте й у Номиса: — Із пісні слово не викидається Ном. 13115; у Шевченка забутися в пасивному значінні: — Забудеться горе; у Стороженка: — І хоч вони й жили під державою руською за часів Петра Великого, а в своїх розпорядках урядкувалися від гетьманів Стор. 325.

Незможна, розуміється, річ у літературній мові обходитися без дієслів на -ся в їх пасивному значінні, як це здебільшого й має місце у народній мові; проте, де можна прикласти часто вживані народні конструкції, там нема потреби вживати мало, а то й зовсім невластивих народній мові конструкцій. Подані вище чужі українській мові звороти треба замінити на: — Зразки грунту брано (або активно: брали)…; зразок ділено (або ділили) на шари… кожний шар досліджувано (або досліджували) окремо. Дітей розпускають на два місяці.

В українських західніх говірках, як і в польській мові, знані пасивні дієслова на -ся в безпідметових зворотах: — Ой чому ся так не стало, як ся говорило під явором зелененьким, де ся воду пило⁶.

Е. Особливості в числових формах дієслова-присудка

Де дієслово-присудок є перед двома, а то й більше підметами, що з них перший чоловічого роду у формі однини, то воно може мати паралельні форми: форму множини і форму однини; остання стоїть у згоді з першим підметом чоловічого роду: —Жили собі дід да баба Гн. 15. Були дід і баба Яв. 240. Були бідний ксьондз та й дяк Яв. 189. Був дід та й баба Яв. 169. Був дід та баба Гн. 6. Був брат і сестра Гн. 8. Жив собі дід та баба. Був собі котик та півник.

Де підмет має при собі соціятивний інструменталь (інструменталь при прийм. з в однині, там дієслово-присудок може бути в однині і в множині: — Увійшов той чоловік із господарем у хату Гр. Сокіл з орлом купається Чуб. V, 1053. Гора з горою зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться. Приказка. Кіт переляканий з лисичкою пішли Рудч. І, 23. Як на особливість у Гоголевому стилі В. Істомин вказує на множинну форму дієслова-присудка при підметі з соціятивним інструменталем: — Приказчик, соединившись с войтом, обкрадывали немилосердным образом⁷.

Де підмет є в однині, а соціятивний інструменталь у множині, там і дієслово-присудок буває в множині: — Бойчук з дванадцятьма товаришами напилися, наїлися Шух. 274. Брат із ватажними парубками звиваються, частують, додають охоти.

Де підмет складається з займенника 1-ої та 2-ої особи однини, я і ти, там дієслово-присудок здебільшого у формі першої особи множини: — Серденько моє, ледаща ми обоє: коли б я, а то й ти не хочемо робити Чуб. V, 684.

Де в склад підмету входить числівник із речівником або самий числівник, там дієслово може бути або неособового значіння у 3-ій особі однини, або особового значіння у множині. В однині: — А де узялося дев’ять розбійничків Чуб. V, 913. Було три брати Яв. 215. 7 ксьондзів прийшло Яв. 220. Як було у царя три сини Гн. 6. У царя було дві дочки Гн. 3. Було собі три брати Рудч. І, 159. Там ішло три козаки та несли ж вони по ножику Чуб. V, 444. Ой два сини оре, чотирі молоте, а дванадцять дочок за постать заходе Пісня. А в тій церковці три гроби стоїть Чуб. III, 447. Летить чотирі утиці Гр. Ночує три бурлаченьки в тебе Чуб. V, 639. Гуде три голубочки ib. 838. Майстрів дванадцять будує дім Яв. 27. Підійшов один під вікно, а два стоїть і слуха, що будуть балакати пани Гн. 20. По-над синім морем три козаки ходить Чуб. V, 161. Ой у полі стоїть три тополі, ой там сидить три козаки в неволі ib. 329. У множині: — Ходять сім корів Гр. При тім столику три гості сидять Гн. Кол. і щ. І, 172. Приїхали до вдовиці три козаки в гості Чуб. V, 903. Вісім розбійничків спать полягали ib. 913. Хвалилися три ляшеньки козаченька вбити ib. 385. Були три доньці Шух. 71. Де взялися два купчики М. 98. Приїхали три козаки ib. 105. Відклонилися одинадцять тому дванадцятому ib. 65. Вже пропали тих других п’ятдесят ib. 76⁸.

Виходячи з цих паралельних присудкових форм, Потебня дає таке правило: на питання хто? відповідають звороти з дієсловом-присудком у множині. На питання скільки? відповідають звороти безпідметові з дієсловом-присудком у звичній безособовій формі — 3-ій особі однини, в минулому часі ніякого роду⁹. Ці безпідметові звороти Потебня так розуміє: «Присудок у «пять ихъ шло»— безпідметовий, проте числівник при йому, як думав й Міклошич, стоїть у номінативі, який є не теперішній, а давній підмет, його вже не мають за субстанцію, що творить чинність». Зап. III, 452.

Думаю, що такого роду звороти з дієсловом-присудком безособового значіння можна вважати за переходові від підметових до безпідметових зворотів. Переходовість позначається в самому хитанні між двома конструкціями на підставі їх значіння¹⁰.

Потебня вважає, що в українській мові треба тут за правило мати дієслова-присудки в їх особовій формі, тобто у множині. Поданий тут матеріял показує, що в українській мові перевагу в цих зворотах мають дієслова-присудки неособового значіння, тоб-то в однині 3. ос. ніяк. р.

Такого самого переходового характеру є звороти, де підмет — речівник із поняттям кількости, не на питання хто? що?, а на питання скільки? (див. Зап. III, 444); дієслово-присудок тут здебільшого неособового значіння: — Ой там стояло мужів громада, мужів громада, велика рада Чуб. III, 440. Не один десяток тисяч люду військового козацького полягло головами Кул. VI, 276. Понасідало ціла купа хлопців і почали деркотати про свої ґешефти¹¹. Тут підмет-речівник переходить у прислівник, і фраза набирає неособового значіння. Пор. Сила роботи було, де сила вже прислівник. В останньому прикладі присудок почали вказує, що й форма множини тут іще силу має. Можна отже сказати: більшість членів постановило і постановили, також у згоді з речівником кількости постановила. Усі ці три паралельні звороти мають свої відтінки¹².

Виразно підметові звороти з паралельними, однинними та множинними, формами дієслова-присудка маємо там, де підмет в однині є збірного особового значіння: — Молодяж тепер пісень тих не ведуть Кан. Та решта втекли Шух. 271.

Поспільство кинулося з тими козаками і за годину всіх жовнірів вибили Літопис Самов. 60. Можливо, що в останньому прикладі форма кинулося, що стоїть у граматичній згоді з підметом, держиться під впливом безпосереднього сусідства підмету; де безпосереднього сусідства нема, там очевидно значіння збірности має в уяві перевагу над підметовою формою, і присудок здебільшого буває у множині. Значіння збірності може в уяві перевагу мати й там, де підмет і присудок у безпосередньому з собою сусідстві. Можна казати: більшість вважає і більшість вважають.

Як підмет кожне або кожний стоїть по присудкові, то присудок може й у множині бути: — Порозходилися кожний у свою дорогу. Пішли кожне додому. — Думка, зосередившися на моменті збірности в присудку, розчленовує ту збірність на складові одиниці в підметі, що стоїть після присудка.

Також у множині може бути дієслово-присудок, де підмет — займенник дехто: — Хоч Тихон і не казав нікому, куди і за чим він їде, хоч йому дехто знов сміялись і докладали Кв. Дехто з людей находять там гроші і тепер НКл. 61.

Пор. також у Куліша: — Любили козакування хлібороби й ремесники, славили його в піснях своїх, і скоро кому не поталанило, скоро кому яка напасть або пригода, ішли в козаки Кул. VI, 188.

Отже, де у функції підмету є займенник, що значінням своїм обіймає поняття збірне особове, то дієслово-присудок може бути у множині¹³.

Є. Дієслова з другими відмінками та инші паралельні звороти

1. Другий номінатив та инші паралельні звороти

В українській мові другий номінатив, тоб-то речівники та прикметники в номінативній формі, що здебільшого входять у склад зложеного присудка, більше заховавсь, як у російській, а надто польській мові. Заміна другого, тоб-то присудкового номінатива новішим¹⁴ присудковим інструменталем не має в українській мові того поширення, що в російській та польській мові. Цим явищем українська мова збігається з сербською. Див. Зап. II, 181.

Передусім про стосунок другого номінатива до присудкового інструменталя. Коли в російській літературній мові можна в присудковому номінативі вбачати здебільшого істотну, незмінну ознаку, а в присудковому інструменталі — ознаку неістотну, змінну¹⁵, то українська мова сильно ухиляється від цього правила. І на це вказують такі, наприклад, паралельні конструкції з номінативом та з інструменталем: — Тепер же я ні дівкою, ні вдова¹⁶. Торба мені жінка, кий у мене братом Ном. 4646. Суддею був ведмідь, вовки були підсудки Гребінка. Або такі приклади, де часова, змінна ознака виражена в номінативі: — Зробився ще кращий, ніж був Рудч. І, 128. Я ще вчивсь склади писати, бо був ще хлоп’я Кв. — На підставі фактів в українській мові можна дати таке, у великій мірі узагальнене, правило: в інструменталі виражена неістотна, змінна ознака; в номінативі може бути виражена і істотна, незмінна, і неістотна, змінна, ознака, — цим українська, передусім наддніпрянська, мова архаїчніша від російської та польської мови. Див. у Потебні: «Узагалі в східньо-українській мові, рівняючи її до російської літературної, швидче помітна більша архаїчність у вживанні номінатива, ніж навпаки, у польській мові». Зап. II, 515. Сказане ближче освітлено поданим нижче матеріялом.

Приклади на другий номінатив при особових формах від бути; другий номінатив — речівник: — Усі начальники знали, що то він є бравий улан Кв. Не признавався, що то він є тато Яв. 179. Я швець і мій батько був швець Пар. 298. Старі були собі заможненькі хазяї Стор 79. Івашко був добра дитина Стор. 156. Дарма що попович був, а діло знає і мужицьке Етн. 40. Чоловік п’яниця був, а жінка ще й більше п’яниця Гн. 20. Вони були найрозумніші люди свого часу Кул. VI, 502. Слізки ронила і здихала, що Турн-князьок не буде зять Котл. Я твій товариш буду щирий ib. Чи будем ми собі брати? ib. Тоді б Турн первий лицар був ib. — Другий номінатив — прикметник: — (Шевченко) поставив перед нею (пам’яттю) українця, який він єсть тепер Кул. VI, 488. А вони були панські Гн. 20. На це він був здорово ласий Стор. 196. Старший (брат) був багатий, але був злодієм, а молодший був бідний, але був чесний ґазда Яв. 193.

Приклади на інструменталь при особових формах від бути; інструменталь — речівник: — То був волом, а то хочеш зостатися конем Ном. 1865. Я лакеєм був Кан. Колись то була птиця: жайворонок — царем, а царицею — миш Рудч. І, 141. Я буду над тобою матір’ю ib. 91. Буде зятем Яв. 70. І був вже ксьондзом ib. 23. Пострілений був чоловіком тої любаски, Штефаном Шух. 267. — Інструменталь — прикметник: — Як було усе ваше, так і буде вашим, і я й сам ваш Кв. Покіль я був молодим, так мене й жалували, а тепер я старий, так мене й б’ють Рудч. І, 13. Яким схочем, таким будь Чуб. V, 397. А це (ми) були малими, то було розказувала нам баба Гн. 10. — Деякі з наданих тут прикметників в інструменталі українська мова дозволяє ще й уживати їх у номінативі. Можна ще казати: — Покіль я був молодий. А це ми були молоді. Треба обминати другого номінатива там, де через збіг двох номінативів може вийти непорозуміння: — В погоду і смутний веселим буває Ном. 602; непорозуміння б викликало: — В погоду і смутний веселий буває.

Такі подані вище звороти, як — Пострілений був чоловіком тої любаски, Штефаном Шух. 267. — властиві західньо-українським говіркам: «Західньо-українські звороти «коби ми був милий вірним» невластиві східньо-українським говіркам, де треба номінатива: «будь здоров!» і «будь здоровий і щасливий» Метл. 59; ой тепер я бачу, що твоя не буду ib. 172; ой хоч лютая (зіма), хоч нелютая, не буде такая, як літо було Метл. 149». — Зап. II, 520.

Де при присудковому йменні дієслово є, єсть у його помічній функції опущене, там імення присудкове звичайно буває в номінативі: — А ти стара мати — порадниця в хаті Метл. 242. Мені ж твоєї худоби не треба, ти ж в мене худоба самая ib. 47. Ледащо син то батьків гріх Котл. — Проте, де треба внести в зворот те значіння дієслова, що воно по-російськи здебільшого виражене в особових формах від являться (она является причиною…), там у певних висловах імення присудкове виражене інструменталем, при якому нема помічного дієслова: — Накажи ти мому роду, що я сиротою Чуб. V, 422. Я ж не причиною, що болить Гр. Которії причиною до нашої розлуки, бодай же їм не минули з того світа муки Чуб. V, 315. — Тут з опущеним дієсловом в’яжеться поняття самостійніше, ніж у попередніх зворотах із номінативом. Потебня має ці звороти з інструменталем за питомі українські, архаїчні, не запозичені з польського; думку свою він підпирає тим, що й у сербській мові, вказаним явищем дуже архаїчній, можливий у цих зворотах інструменталь — Зап. II, 516.

Де у фразі є помічне дієслово є, єсть, або де його й немає, але де з ним не в’яжеться той самостійніший відтінок, що є в російському «являться» то-що, там інструменталь неможливий; присудкове ймення в таких разах є незмінна, стала ознака підмету. Галицько-українські звороти, як «історія єсть учителькою життя», Потебня має за запозичені з польської мови. — Зап. II, 515. Також Богумил і Житецький вбачають у такому інструменталі при є, єсть польський вплив: «Помічаючи в народній мові форми подібні до польських, українські письменники ще більше додавали польської закраски» і далі: — «Помітні слїди польського синтаксису у вживанню відмінків: предикативний аблятив у польській конструкції (кто хочетъпріятелемъ быти свѣтовѣ, то есть непріятелемъ Божіимъ». «Всѣ люде грѣшніи суть хорыми»)¹⁷. Виходячи з подібного факту в російській мові, Потебня думає: «Отже есмь, як і былъ то-що, у функції злучки (copula) з номінативом, у функції присудка з інструменталем, хоч і як би важко було вловити їх лексичні відмінності, є різні дієслова, синтактичне бо вживання не є щось байдуже проти змісту, як сорочка на тілі, а навпаки, його можна відокремити від цього змісту тільки штучно і не як слід». — Зап. II, 516.

Паралельно з другим номінативом та з інструменталем українська мова знає при особових формах від бути й конструкції з прийменником за при речівнику в акузативі: — Він год шість був за сотника, а це вибрали громадою за п’ятисотника Гр. Ще й на весіллі в його старшої дочки за дружку була Лев. Колись це було за зброю людям Є. Будь мені за гірню скелю Кул. — Гр. Буде за зятя Яв. 70. Будемо собі за товаришів Шух. 167¹⁸.

При дієприслівнику бувши прикметник здебільшого буває в номінативі: — Латин і серцем і душею далекий бувши од війни Котл. Юнона з неба увильнувши і гола, як долоня, бувши, по-паруб’ячи одяглась ib. Менше звичний тут інструменталь: — На землі вони живуть і всяке їх бачить і знає… що, бувши дуже письменними і головатими на яке инше діло, до української словесности ані доторкаються Кул. VI, 501.

У фразах підметових при інфінітиві бути, що з особовим дієсловом, може бути і номінатив і інструменталь; від прикметників здебільшого номінатив, від речівників здебільшого інструменталь: — Гріх, люди, гріх не минає, він має бути відкуплений. Стефаник. Я хочу бути молодий. Уповала, мамцю, на жупани, думала бути за ним пані; уповала, мамцю, на керею, думала бути попадею Метл. 237. Подай, мила, білу руку, щоб бачили люди, що малася чужа бути — тепер моя будеш Гр. Як я маю зелена бути Пісня. Як не хочеш, серце, дружиною бути Чуб. V, 177.— Також прийменник за з акузативом: — Я не хочу тобі за милую бути Чуб. V. 368. Також: Як я можу весела сидіти Черн. Див. другий датив при інфінітиві у фразах безпідметових, ст. 86.

Як на відмінний від російської літературної мови факт у Гоголевій мові, В. Істомин вказує на присудковий номінатив замість інструменталя в конструкції: — Что мужики должны быть помещики, а помещики будут мужики Мертв. Души, ор. с., ст. 56.

Другий номінатив та инші паралельні конструкції при инших дієсловах. Дієслова вдатися, видаватися, здаватися, показатися, стати, ся, зоставатися, лишатися, (з)робитися, вчинитися, (в)родитися, (ви)рости, вийти, виходитися, іти, прийти, їхати, сидіти, стояти, лежати, лягти, (на)з(и)ватися та инші, що разом із присудковим іменням становлять зложений присудок, мають імення прикметникове здебільшого в номінативі; речівникове ймення при тих дієсловах, де може бути речівник, може як до лексичного значіння даного дієслова бути хоч у номінативі, хоч в інструменталі.

Удатися. Удався високий, здоровий. Стор. 129. Удалась така лінива ib. 55. Такий дурний та божевільний вдався Рудч. II, 176. Дитина вдалась гарна та утішна Нар. 242. А я зроду така вдалася MB. Як хто вдасться дотепний, то й насміється з нечистої сили Кул. VI, 432.

Показатися, здаватися. Красива показалася мені Кв. Земля здається однакова, а жито росте неоднакове Гр. Вищий од верстви (брат) здавався Котл. Він здавався і нікчемний, та був розумний і непевний ib. Пор. Дивно тільки здалось йому, що Черевань про те ані гадки Кул.—Гр. Також: — Сам собі таким здався Кул. VI, 444.

Стати. Вже вони не діти, а вже стали парубок і дівчина гарненькі Гр. Гряниця… від чорноморських степів стала инша Кул. VI, 41. Стали багаті зараз Гн. 15. Ночі стануть темні Остер. Такий став гарний Рудч. II, 11. Став невидний Шух. 66. Пише власною рукою, бо вже й письменний став Стор. 182. Вона до його якось тепленька стала ib. 136.

При дієслові стати, як і багатьох инших (див. нижче), другий номінатив маємо здебільшого в прикметниках; речівники при стати мають у величезній більшості форму інструментальну, — в інструменталі зрідка й прикметники бувають: — Недавно я вдовою стала Чуб. V, 594. Вони стали собі побратимами Шух. 2. Став дідичем той бідний Яв. 19. Може б ти мені став товаришем Шух. 132. Вона стала шинком, а він торгує водкою. Вона стала морем, він плава уткою по воді Гн. 22. От з того часу і став на неї гонителем Кв. Брати… стали у війську старшими Яв. 90. — Статися тільки з інструменталем: — Хто стається вівцею, того вовк із’їсть Ном. Ввесь край від Німана до Чорного моря стався руським Кул. VI, 176.

Стати, ся також із прийменником за та з акузативом: — Стала йому дячиха за матір Стор. 156. Зараз став за війта Яв. 96. Станься за дуба і стій Яв. 114. Стань за тверджу недвижиму Кул. — Гр. Він мені за дитину рідну став MB. Став за професора Є. Тісна домовина стала мені за веселую світлицю Кв.

Зоста(ва)тися, лишитися. Тепер же я сиротина у світі зосталась Чуб. V, 747. А цар зостався голий у лісі Рудч. II, 160. Діти зоставались нехрещені, парувались невінчані Стор. 426. Уже до смерти зостався самотний і неласкавий MB. Так йому рот роззявлений і зостався Кв. — При зостатися, лишитися речівники здебільшого в інструменталі: — Лишилися сиротами Шух. 197. То був волом, а то хочеш зостатися конем Ном. 1865.

(З)робитися. А ти зробися слаба Шух. 117. Добрі зробилися ib. 77. Мене така млість напала, що аж сам собі важкий зробився Гр. Величня зробилась Москва не однією стихійною силою Кул. VI, 577. Багата така зробилась, що страх Нар. 13. Уже зробилась мала зовсім MB. — Речівники при зробитися, вчинитися в інструменталі: — Хазяйкою зробилась невсипущою на все село Рудч. І, 179. А хлопець зробився кертиною Яв. 17. Нечестивій долі слугою не вчинилася Кул. VI, 489. І прикметник буває тут в інструменталі: — Хоч же б і всі ви поробились письменними Кул. VI, 540.

(Ви)рости, пишатися, виходитися, уродитися. Великий рости, здоровий будь. Які високі та товсті повиростали (дерева) Стор. 267. Той хлопець виріс великий Яв. 242. За рік виросла рівна з мамою. Григор вигнавсь такий, як тополя Гр. Ласо їсть, на м’якому спить та така виходилася, що молодиця хоч куди Кв. Яка біда уродилась, така й згине Ном. 5044. Речівники при вродитися здебільшого в інструменталі: — Инший… вродився недотепою Кул. VI, 504.

(На)з(и)ватися. Город звався Кортаген Котл. Через такі ярмарки це вже не слобода звалася, а містечко Кв. Парубок називався Івась Кв. Такий старший звавсь одаман Кул. VI, 39. І був один убогий, звався Лазар Морач. перекл. єванг.

Також з інструменталем: — Ті водяні гаї, що звалися Великим Лугом Кул. VI, 67. Тоді вони звані були гайдуками Шух. 81. Пор. також: — Дав мені ім’я Купиною Чуб. V, 482, де інструменталь залежить від ужитого тут звороту «дав мені ім’я» у значінні «назвав».

Іти, ходити, бігти, стояти, сидіти, лежати, лягати та ин. Розступися, сира земле, ой я піду жива в тебе Гр. Я йтиму до пана голий Рудч. II, 191. Я босий не піду перед суд Яв. 201. Смутний хожу, невеселий, бідний чоловік, що не маю щастя через весь мій вік Чуб. V, 476. Ходить Маруся вже розчесаная Метл. 74. Так пусто в селі, хоч голий біжи Ном. 39. Чого, Маруся молодесенька, чого сидиш смутнесенька? Метл. 220. Знемоглася і лежала понура MB. П’яні спати полягали Котл. Хоч живий в яму лізь Ном. 42. В коморах, що посеред двора стояли насипані повні вівсом і всяким борошном Кв.

Вона йому й не снилась така Кв. Молода я віддалася Чуб. V, 562.

Той син дуже мудрий вивчився Яв. 4.

Мати його дуже ласкава й привітна до всіх ставилася MB. Мати й приставилась наче хвора Нар. 334. Також: — Приставився таким бідним Рудч. І, 1.

Дієслова правити, найнятися, служити мають при собі прийменника за з акузативом: — Скриня моя за стіл править Барв. 435. Стала я дівкою і найнялася за наймичку в одного багатого чоловіка Лев. А служив він за старшого рибалку Нар. 168. Служив за голову Стор. 193. Дуже рідко служити з інструменталем: — Дід служив на майдані майданчиком Рудч. II, 13.

На підставі поданого матеріялу можна зробити висновок, що при вказаних помічних дієсловах прикметники здебільшого знані у формі номінативній, натомість речівники навпаки — у формі інструментальній або акузативній з прийм. за¹⁹.

Властивіше українській мові, напр., сказати: — Праця зосталася нескінчена; листки виростають довгі; спроби показалися невдалі, ніж: — Праця зосталася нескінченою; листки виростають довгими; спроби показались невдалими (з рукопису).

Де особове дієслово є у функції самостійного присудка, там речівник чи прикметник при йому, не бувши присудковим іменням, а здебільшого на час або на стан вказуючи, є у формі інструменталя: —Учинила твою волю, пішла заміж молодою Чуб. V, 494. Давно, ще малими, пішли ми в Хитовий байрак НКл. 12. Ще малими пасли ми вівці біля Виноградної балки ib. 14. Правобережжя, рідна земля «козацького батька», оддана ляхам безлюдною Кул. VI, 336.

Виразно розмежувати значінням конструкції номінативні від інструментальних там, де обидві конструкції можливі, трохи чи й зможна це річ. Не раз ми в мові натрапляємо на факти, де одну думку можна двома й більше способами віддати, і той чи инший спосіб вибирають здебільшого напівсвідомо. Так само й тут: це належить до тонких відтінків стилю.

2. Другий датив і паралельні конструкції з інструменталем

Як у підметових зворотах заховався при першому номінативі-підметі другий номінатив-присудкове ймення, так у безпідметових зворотах із інфінітивом при першому дативі дієвої особи, предметі, заховався другий датив — присудкове ймення: — Як мені зеленій бути, коли мене дівчата стопчуть Чуб. III, 158. От з такою бідою як йому не бути смутному, невеселому Кв. 166. Як же мені такій бути, чуже діло роблячи Чуб. V, 917. Як мені, братці, веселому бути ib. 1208. З чого мені ситій бути, коли я дубки гризла Рудч. II, 178. Ой як мені молодесенькій не сидіти смутнесенькій Метл. 220. Часом першого датива нема, але його легко догадатися: — Приложи ти, моя мила, до голови рути, клади рано і ввечері, щоб здоровій бути (= щоб тобі здоровій бути) Чуб. V, 364. Годі сидіти смутному. Годі, березо, зеленій стояти Чуб. V, 990. Щоб перед богом правому буть Пир. Також датив у безпідметових зворотах при активному дієприслівникові: — Нащо мені женитися, бувши молодому Чуб. V, 620.

Рідше маємо тут у народній мові інструменталь: — Як же мені зеленою бути Чуб. V, 386. Як же мені не бути смутним та невеселим Рудч. II, 119.

3. Другий акузатив і паралельні конструкції

Як і инші другі відмінки, так і другий акузатив ще заховується в українській мові. Відповідній до його перший акузатив є здебільшого особовий займенник у функції предмету: — Застанеш мене молодицю MB. Мене покидаєш дужу, здорову Метл. 55. Витягли Веклу зовсім мертву Кв. Ой їду, їду в велику дорогу, тебе покидаю дужую, здорову Kolb. Woł. 301. А твій батько заколов годоване теля, що побачив його здорового. Морач. перекл. єванг. І раді б то, побачивши його живого й здорового Стор. 421. Спасибі твоєму батьку, що тебе такого гарного зробив Нар. 367. — Першого акузатива може й не бути, але його б можна з попереднього речення здогадатися: — А може зледащіють її діточки, її соколи ясні, що тепер виряджає хороших, добрих і щирих (= що тепер виряджає їх хороших, добрих і щирих), а доведеться може побачити таких, що бодай не діждати нікому MB. Мене мати породила, нехрещену положила Шевч. Вона мене не жалувала, силувану заміж оддала Гр. Ой нумо, братця, коники гнати, щоб живеньку застати Чуб. V, 367. — Де перед перехідним дієсловом заперечне слівце не, там замість другого акузатива може бути другий генітив: — Я думала, що ти мене живої не пустиш Рудч. І, 121.

На місці колишнього другого акузатива маємо тепер інструменталь із значінням часу або стану: — Сотворив мене бог дівчиною Чуб. V, 482. Прокляла мене мати малою дитиною Пісня. Любив я тебе дівчиною, любитиму молодицею Пісня. Мати моя, мати, чом не вміла прикопати малою дитиною Чуб. V, 602. Ой, як тебе, синку, та маленьким женити ib. 280. Далась мене, моя мати, заміж молодою ib. 213.

На місці колишнього другого акузатива маємо тепер прийменника за з акузативом при дієсловах обирати, обібрати, вчинити, визнавати, вважати, мати, ставити (у розумінні рос. считать чем), взяти, найняти та инші. При деяких дієсловах може й інструменталь бути, — див. нижче. Відповіднього значіння російські дієслова мають при собі переважно інструменталь.

Обібрали його знов за війта Яв. 97. Ні писати, ні читати, а хочуть за ватажка обібрати. Гр. Обирати можна й на кого: обрано на голову, на представника. Також: — Чабани татарські вибирали з-проміж себе старшим, хто був найдотепніший Кул. VI, 39. Старі пані вчинили мене за шапаря й за отамана. Гр. Визнано за потрібне ОК. Дума, що дурень його вважає за чорта Гр. Ми тебе за святого вважаємо Гр. — У Куліша маємо і вказану конструкцію, і рідше інструменталь: — Тим королі попускали їм попуск у всіх їх звичаях і розпорядках, вважаючи їх за людей малих і непотужних Кул. VI, 185. Його невеличкі повісті можна вважати тільки за ескізи ib. 439. Козакування почали вважати собі за найкращу славу ib. 54. Також: — А вже себе славними на ввесь світ уважали ib. 20. Куліш у близькому до вважати значінні вживає дієслова розуміти з інструменталем: — Пани розуміли Вкраїну другою Польщею, і всюди почали заводити право польське Кул. VI, 165. — Нас ні за віщо має Етн. 36. Маючи за взір і за модло Кул. VI, 172. В усякому ділі вони за взір Византію соби мали ib. 23. Кожний з них мав старшого за ворога ib. 22. Чужої дитини не май за свою Ном. 1196. Перше мала за милого, тепер за п’яницю Чуб. V, 401. Щоб їх за взір ставити Кул. VI, 502. Мене вже на задньому возі посаджено за вартового ib. 546. Взяти за зятя Етн. 35. Волиш чорнявую та за милую взяти Чуб. V, 237. Я тебе найму за вівчаря Шух. 70.

Настановляти, -вити здебільшого з інструменталем: — Настановлено старшим і суддею над усіма низовими козаками… Яна Бадовського Кул. VI, 72. Отаманом його вільними голосами настановляли ib. 228. Пан його… прикащиком настановив Нар. 215. Його громада титарем настановила Барв. 424.

Також із інструменталем: — (Запорозці), знавши його славним лицарюгою, закликали через посланців до себе на Низ Кул. VI, 108. Там воно й величало їх своїми гетьманами ib. 181. Козаками в Татарщині звано таке військо, що в йому були самі улани, князі та козаки ib. 37.

При звати, називати може при 1-ому акузативі стояти й номінатив: — Мене звуть Андрій Корчака Лев. Все те вкупі звали вони Січ Кул. VI, 66.

Ж. Особливості в уживанні відмінкових форм при инших дієсловах

1. Генітив при дієсловах

У російській мові трохи не всі перехідні дієслова, що мали при собі колись генітив²⁰, через аналогію з иншими перехідними дієсловами замінені конструкцією з акузативом. Українська літературна мова тут здебільшого йде за російською. Тим часом народня мова здебільшого заховує конструкцію з генітивом, — див. нижче. Навожу часто уживані дієслова, що відмінно від сучасної російської літературної мови мають при собі генітив. Про генітив при інфінітиві Див. § 4, Д.

Генітив буває при дієсловах:

Вчити, ся, вивчати, ся, навчати, ся, навчити, ся: — Я її розуму навчала Гр. Його розуму навчили Яв. 228. Пригоди учать згоди Ном. 1751. І письма вивчив і латини всякої вивчив Нар. 292. Батько знов його вибив і віддав ковальства вчитись Гр. — У Шевченка зросійська сказано: — І чужому научайтесь, — треба: І чужого научайтесь; також російський вплив у Стороженка: — Я тебе навчу пісням і думкам Стор. 210, — треба: — Я тебе навчу пісень і думок. Треба казати: — Учу дівчинку української мови (а не українській мові). Також при уміти, знати може бути генітив із відтінком партитивности: — Олексій знав письма Кв. Мови їх уміла Етн. 38. Вмію співаночок, казочок.

Глядіти, доглядати, виглядати, берегти, стерегти, боронити та инші споріднені значінням дієслова: — Гляди, як ока в голові Ном. Гляди, дядьку, порядку Ном. Нікому чумакові доглядати смерти Гр. А хто ж буде доглядати козацької смерти Чуб. V, 375. Буду тебе… як ока берегти Кв. І найменший пташок свого гнізда боронить Етн. 36. XVI, 349²¹. Староста Панько вимагає, щоб міщане й поспільство стерегли замку Кул. VI, 52.

Глядіти рідко з акузативом: — Прийшла тая удівонька пшеницю глядіти Чуб. V, 856 — і рідко з інструменталем: — Я буду глядіть і твоїми бджолами Нар. 256 (див. нижче при дієсловах з інструменталем); також рідко з інструменталем при прийменнику за: — Нам треба глядіть і за кумовою пасікою Нар. 257.

Ждати, чекати, сподіватися, надіятися, виглядати та инші близькі значінням дієслова: — Ой діжду я тієї години, що й мене згадає Чуб. V, 466. Добре роби, доброго й кінця дожидай Гр. Ждала мати дочки в гості Чуб. V, 471. Лінивий все ночи чекає Приказка. По негоді надійся погоди Етн. Зб. XIV, 441²². Панночки сподіваємось Гр. Чумак… сподівається смерти Чуб. V, 1031. Виглядає, як каня дощу Гр. Своєї пори, своєї долі мовчки виглядала Кул. VI, 489.

У західніх говірках може бути й заждати кому. — Заждіть мені одну годину. Вони йому заждали Шух. 82.

Названі дієслова можуть мати при собі й прийм. на з акузативом.

Слухати, чути, також із приростками вислухати, послухати, почути та инші близькі значінням дієслова, що генітив при них має здебільшого відтінок частинности (партитивности): — Послухали доброї поради високошановного народолюбця Гр. Слухай мене молодої, порадочки мої. Чи чули ви, люди, такої новини? Кл. Кв. 100. Слухай, сину, мого слова Чуб. V, 421.

Де вказаного відтінку партитивности нема, там здебільшого акузатив: — Хто все знає, хто все чує Шевч.

Казати в розумінні розказувати, співати, грати, танцювати та инші подібного значіння дієслова: — Кажи казки — не вмію, кажи байки — не смію Гр. Я люблю, як хто казок розказує Гн. 9. Як граю «Долі» або «Зради», собаки виють під вікном Гр. Як заграє московщини, на всю Польщу чути Чуб. V, 469. Чого ж це, братіку, завів такої жалібної? MB. Затягли запорожці веселої і покрили Дніпр байдаками НЗап. 106. Співай, кобзарю, ще такої Гр. Витяг з-за пояса сопілку, висвистує якої зна Гр. Якої вам заблагоразумиться старої пісні заспіває Кан. Співають жартовливих пісень Етн. 46—47. Ой заспівай, соловейку, хоч одної пісеньки Чуб. V, 318. Метелиці та гопака гуртом віддирають Гр. Напившись горілки, музика і вчистила горлиці Кв. Співати також із акузативом: — Сидить дівка у садочку, пісеньку співає Чуб. V, 243.

Завдавати, зазнавати, дізнавати та инші дієслова подібного значіння, де генітив із відтінком партитивности: — А вже мої руки та дізнали муки, а вже мої ноги зазнали дороги Чуб. V, 735. Не завдавай серцю жалю, бо я в чужім краю Пісня. Серцю жалю завдаєш Чуб. V, 249. Зазнаю чужої сторони MB. Дізнає злющий злої муки Кул.—Гр. При зазнавати, де нема партитивного відтінку, там акузатив: — Павло Підзубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає Гр.

Вживати, заживати, -жити: — Вживай світа, поки служать літа Ном. 5931. Зажила вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки Барв. Гей, хто хоче роскоши зажити? Чуб. V, 344. Також із акузативом: — Не барзо дорогії напитки вживає Гр. Вживають вони щуку-рибаху, ще й соломаху з водою Гр.

Запобігати, -бігти (рос. приобретать, -бресть, добыть): — Запобіг лиха Ном. 1834. Аби де запобіг якої копійчини Етн. 48. Чого ти хотіла, того й запобігла Чуб. V, 826. Не хочуть у вельможних ласки запобігти Кул.—Гр. Запобігати кого і перед ким у розумінні рос. заискивать перед кем: — Самі люди мене запобігали Барв. 175. Менший перед більшим запобігає Гр. У розумінні рос. предупредить, предварить запобігти чому; — Запобігти цій лихій пошесті Кул. VI, 620.

Не набігати, -бігти тропи: — Є доля у всякого, та не набіжить чоловік тропи Барв. 416. Про набігати, -бігти кого, що і на кого, на що див. нижче, при акузативі.

Навикати чого і до чого: — Чого бик навик, того й уночі реве. Приказка. Я вже навик до чумацьких звичаїв Кул. VI, 546.

Шукати, пошукати, вишукувати: — Ходить свиня коло млина, шука поросяти Грінч. М. III, 254. Шукай душі якої Яв. 9. Ой піду я в поле, пошукаю долі Чуб. V, 29. Иншої шукаєш ib. 45. Чи дороги шукаєш? ib. Шукати рідко з акузативом: — Телятко шукаю Чуб. V, 69. У західніх говірках шукати за ким, чим: — Іду, мамо, в світ за ним шукати Яв. 121. Я за патиччям шукаю ib. 25. Іду за нею шукати ib. 53.

Вивідувати: — Оце такий пан, що мабуть ума вивідує Гр.

Питати, ся (рос. спрашивать у кого): — Ти що думаєш? — пита Катрі МБ. Що питаєш оцеї зозулі? Чуб. V, 25. Питався чорт баби Пом. 198. Де дієслово питати, ся стосується і до речівника особового і до речівника неособового (рос. спрашивать кого о чем), там особа може бути виражена в генітиві з прийм. у(в), а неособовий речівник — у генітиві: — Став же в мене козаченько та доріженьки питати Метл. 96. Козак у дівки правди питає Чуб. V, 489. (Див. також нижче, при акузативі: — На здоров’я тебе, брате, буду питати Гр.). Може й такий стосунок бути, що речівник особовий є у формі генітива, а займенник що в акузативі: — Що питаєш оцеї зозулі? Чуб. V, 25. Про питати, ся у значінні рос. спрашивать о ком, о чем див. нижче при акузативі. Питатися в розумінні шукати, напитувати: — Піду ж я до комори питатися зброї Чуб. V, 887.

Напитати: — Напитав собі роботи Чуб. V, 519.

Просити: — Там дівчина… циганочки просить Чуб. V, 420. Сестри просила, щоб дала Пир.

Радитися (рос. советоваться): — Сестра знов радиться опришка Шух. 113.

Позичати, -чити: — Курашечко-чубашечко, позич мені крилець Чуб. V, 306. Позич, голий, сорочки Ном. 4547. Також із акузативом: — Ой соколе, соколоньку, позич мені крила Пісня.

Забути, ся: — Забудуть всіх цих бід своїх Котл. Сокири забулись Нар. 353. Також забути, ся за що, на що, див. нижче при акузативі.

Братися, взятися, держатися, додержувати, ся, горнутися, чеплятися, вчепитися та инші близькі значінням дієслова: — Воно гарненьке, не аби-яке і граматки береться Гр. Береться инших способів Є. Ти гріха не берись Ном. 6147. Як снасть псується, то чоловік ума береться Ном. 10198. Братися також до чого: — Болото береться до коліс Гр. Взявсь, як реп’ях кожуха Ном. 2745. Мокрого поліна вогонь не йметься Пом. 5153. Коли найнялася, то нехай держиться хати Лев. Щетини тримається Чуб. V, 1174. Бенькетує шляхта, іграючи в карти, а козаки-лейстровики додержують варти Кул. І. Той що Домахи горнувся MB. Горнутися, пригорнутися і до кого: — Не пригорнеться вже серденько моє до його Метл. 66. Рідко пригортатися й кому: — Пригортайся, дівчинонько, другому такому Чуб. V, 199. Кого біда учепиться, того тримається руками і ногами Ном. 2170. І чепилася біда воза Яв. 148. Вчепився, як сліпий плота Приказка. Чеплятися, вчепитися також за що і до чого: — Чепляється, як сліпий до плота Ном. 2747. Як реп’ях той учепиться за латані поли Шевч. Не хапайся дурниці, не будеш сидіти в темниці Ном. 7068. Заліз він у яму, але хопився її запаски Яв. 265.

Звороти з наведеними тут дієсловами з прийменниками мають певний відтінок проти безприйменникових зворотів: прийменники конкретніше визначають стосунок до об’єкту.

Дієслова руху з префіксом до- із значінням наближення до чого можуть безпосередньо мати при собі генітив, тобто вони можуть і без прийменника до бути: — Ниточка доведе клубочка Ном. Самотужки кращого життя доходив Є. Дійшовши… тієї правди… що безкраїй і безмірний космос… дає нам закон громадянського життя і розумового прямування Кул. VI, 583 — 584. По ниточці дійдеш клубочка Ном. Не дійшла злодія Ном. Не ходи, мій синоньку, доходишся лиха Чуб. V, 887. Я вже тобі доїду кінця Ном. Дохоплюється воно тепер вершків мистецтва Є. Багато бо єсть таких книжок, до нашого діла потрібних, которих ні за які гроші не доскочиш Кул. VI, 6. Правди тут голосами мирськими не дошукувались ib. 22. Сам починаєш свого анахронізму доглядатися ib. 535. Як би вона встала, то б неба дістала Стор. 23.

Ріжниця між відповідніми прийменниковими зворотами (з прийм. до) та безприйменниковими та сама, що вище.

Дієслова з префіксом до- у зворотах із значінням «доходити кінця певного часу» мають при собі генітив без прийменника до: — Бодай тобі… так важко конати, як тепер мені віку доживати Чуб. V, 732. Нехай козак роченъка дослужить ib. 259. Дослужив місяця й пішов Кан.

Дієслова з значінням віддалення від чого, як уникати, втікати, вбігати, збавляти, (по)збутися, цуратися, встерегтися, та инші подібного значіння мають при собі генітив: — Живши у світі, його не втечеш MB. I, 214. Та й не знаю, як ще другої біди вбігла, що мене не бито MB. He втекла я нещасної долі Чуб. V, 552. Бігала і не вбігала нещасної долі ib. 124. Тепер мені турми не втікати ib. 729. Близьких сусідів хліба й соли безневинно збавляв Гр. Можна половою й самому зерну ціни збавити Кул. VI, 452. Як віддамо сироту, то збудемось клопоту Чуб. V, 977. Сахайтеся брехні Гр. Хоч і надів жупан, все не цурайся свитки. Приказка. Домашнього злодія не встережешся Ном. 11096²³.

Того самого значіння дієслова з префіксом від- (од-) можуть безпосередньо мати при собі генітив, також із прийм. від (од): — Власних скарбів одбігали Гр. (Перевертні-русини) відбігли свого рідного люду і його звичаїв Кул. VI, 169. Чайченко зовсім дому одбився MB. Одсахнувся жінки й дитинки Гр. Також: — Вона від його одсахнулася.

Ненавидіти з генітивом (і з акузативом, див. нижче): — Я своєї сестри ненавижу Чуб. V, 929. (Мати) молодої невісточки незнавиділа ib. 709.

Старатися, розстаратися, роздобутися, здобутися, настачитися, дороблятися та инші близькі значінням дієслова: — Треба ще й майстрам грошей розстаратися Етн. 42. Як розстараєтеся грошей, заплатите мені Гр. Треба нам старатися людей, щоб сина визволити Рудч. І, 79. Панська ласка літом гріє, а на зиму кожуха треба старатися Ном. Старатися можна й на що: — Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку Гр. Роздобулись якось наші Кітлівці човнів М. Пр. 245²⁴. Роздобутися можна й на що: — Ніяк не роздобудешся ні на що Кв. II. 9²⁵. Сам собі лиха здобувся Нар. 378. Дороблявся хліба, зійшов на діда. Приказка. І прядива… не настачишся Гр.

У близькому значінні й дбати з генітивом: — Як іти в рай, так і дров дбай Ном. 200. Також дбати за що, про що, чим, — див. нижче, при дієсловах із акузативом та з інструменталем.

Оглядатися (чи нема кого): — По воду пішла, оглядається Василя Кв. Звична конструкція: — Оглядайся на задні колеса Ном. 4305.

Розважитися: — Чи так вона всім до душі прийшла, чи не було їм тоді чого иншого розважитись, тільки так комахою і налазють MB. Розважитися й чим можна.

Ще навожу кілька часто вживаних дієслів, що мають при собі відмінні від російських прийменники з генітивом.

Знущатися, сміятися, насміхатися, кпитися, тішитися з кого, з чого та инші подібні значінням дієслова: — Слуги знущались з його Гр. Цікаво їй було, з чого так безжурно, так весело молотники сміялись Барв. Чи ти з мене смієшся Чуб. V, 196. Дівка… з парубка сміється ib. 879. Насміхається з того неборака Гол. А я з жалля, з запечалля з батька усміхнувся Чуб. V, 652. З мене, молодої дівчини, не кпися ib. 78. Не тіштеся з моєї біди ib. 22. Да вже ж мені з твоєї доньки знущатися годі ib. 422. З жінок лютими муками знущалися Кул. VI, 236. У Стороженка — Знущатись над старими людьми Стор. 61. Знущаються над нашим людом ib. 496 — російський, думаю, вплив.

Сміятися, насміятися, глумитися можна й кому, чому: — Не буде мені просвітку, будуть мені сміятись Кв. Хоч йому дехто сміялись і докладали Кв. Насміялась верша болоту, коли оглянеться, аж і сама в болоті Ном. Вона багато богові глумилася Шух. 251.

Змінитися, змарніти з виду (і на виду): — З виду змінився Стор. 181. Чого ж ти, синочку, з личенька змінився Чуб. V, 661. Ой не плач, дівчино, з личенька змарнієш ib. 345.

(Пі)знати з чого (також і по чому): Пізнати з мови, якої хто голови Ном. Я його з лиця знаю Чуб. V, 1092.

Багатитися з чого: — Була їм честь і подоба тількі з самої землі багатитись Кул. VI, 140.

Користувати, ся з чого: — Як би ми вміли користувать з города, як німці Гр. І благо тому чоловікові, котрий користується з цього світла Гр.

Кланятися, вклонятися, відкланятися, поздоровкатися до кого (також кому): — Пані вже поїхала і кланялася до нього Яв. 108. З України до дівчини козак відклонився Гр. Чоловік їхав і поздоровкавсь до мене Гр.

Грати (в розумінні забави, а не гри інструментальної), гуляти мають при собі прийменника у(в) із генітивом, як речівник в однині, із акузативом, як речівник у множині; в останньому випадку може й не бути прийменника: — Гуляють у тісної баби Гр. Діти бігають, гуляють в ціці-баби, в хрещика Гр. Будемо грати в свого козиря Гр. Гуляють у карти Рудч. І, 107. Пішов карти грати Яв. 15. Пани карти грають ib.

2. Датив при дієсловах

Дякувати, віддячити, вибачати, -чити, простити кому (а не зросійська кого): — Чого сидиш, Марусенько, чом не дякуєш батеньку Метл. 225. Подякує мені Нар. 186. Буду завсегда дякувати вам²⁶. (Шевченко помилково об’єднав одним акузативом два дієслова, що мають по собі різні відмінки: — Того знають і дякують люди). Віддячим діявольським синам, — гукали громадяне Гр. Подорожньому і бог вибачає Ном. Скажіть їм, щоб простили мені бурлаці за мою смерть на чужині Лев. Я знаю, що ти мене вірно любиш, а я тільки пожартувала, — збач мені те MB. У західніх говірках також: — Вибачайте на мене Шух. 238.

Болить, кортить, свербить кому (і кого див. нижче при акузативі): — Кому кортить, тому й болить Ном. Ой болить мені та й головонька Кл. Кв. 132. Не болить мені головонька Гн. Колом. II, 57. Чужий біль нікому не болить Ном. Зав’яжи мені головоньку, бо то мені болить дуже Чуб. V, 87. Козакам кортіла воля, а не віра Кул. VI, 337. Кортить тобі таки домівка Гр. Ви мені і за вухом не свербите Гр.

Зневіритися чому (і в чому): — Зневірившись тому щастю в своїй долі, тут ми дали йому знов віру Кул. VI, 475.

Сміятися, насміятися, глумитися кому, чому див. при генітиві сміятися з чого.

При дієсловах брати, взяти, видирати та инших близького значіння маємо в народній мові здебільшого датив, де літературна мова вживає переважно прийм. у(в) із генітивом: — Вовкові барана з горла не видереш Ном. 4853. Ой я візьму багатому, убогому даю. Пісня. Він пожалував і не брав їм мами Яв. 9.

3. Акузатив при дієсловах

Про другий акузатив див. § 6, Є, 3.

а) Акузатив однини в назвах неживих речей чоловічого роду

Сучасна літературна мова нехтує акузативними формами однини на -а (-я) від речівників чоловічого роду по перехідних дієсловах, як написав листа, купив словника. Явище це є величезного поширення по українських говірках, а надто в часто вживаних словесних сполученнях, і стосується воно здебільшого до речівників конкретного значіння, що становлять певну цілість: — Хто червоного пояса продає, а хто крапового пояса хоче MB.—Гр. Мені гостинця несе Чуб. V, 616. Дам тобі таляра ib. 190. Стовпа посліднього підкопую Етн. 39. Купець сказав, щоб нагрузили корабля Рудч. І, 109. Купиш дітям гостинця Рудч. II, 167. Вже добре чуба нагрів ib. 189. Розміняє карбованця Чуб. V, 964. Генерал… такого дав мені потиличника Стор. 39. Вітер лама дуба Шевч. У певних сполученнях бувають акузативні форми на -а і по неперехідних дієсловах із прийменниками: — Вони… лізуть на дуба ночувати Яв. 226. Дуб на дуба повалився Пісня. — Як видно з прикладів, явище це шириться на ті речівники, що мають у генітиві закінчення -а (-я).

Вказане явище знає і російська народня мова, і польська і білоруська²⁷.

Де речівник чоловічого роду має в генітиві форми на -у (-ю), — а передусім це стосується до речівників абстрактного значіння, — там форма акузативна дорівнює номінативній.

б) Акузатив множини в назвах тварин і в сполученнях числівників два, три, чотирі з особовими речівниками

По перехідних дієсловах акузативні форми множини в назвах тварин здебільшого заховали свої старі закінчення, тоб-то вони схожі з формами номінатива, а не генітива: — Міняй бики на воли, аби дома не були Чуб. Старий воли випрягає Шевч. Ой коби я коні мала Гр. Виганяє чумак сірі воли та на раннюю росу Пісня. Пасе… баба// утята// Гн. 17. …курчата пас Гн. 9. Випустив зайці Яв. 123. Продав свої воли Рудч. II, 169. Ой там Роман воли пасе Чуб. V, 404. Пустив воли на діброву ib. Там чабан вівці пас ib. 415. Поїла всі кури Рудч. І, 36. (Але з партитивним відтінком: — Вилазь та їж курей ib.). Пішов би я вівці пасти Чуб. V, 667. Нікому воли поганяти ib. 98. Там мій милий чорнобривий жене воли пасти ib. 76. — В останніх трьох фразах можна б чекати форм овець, волів: тут бо маємо ці назви або при інфінітиві, що при особовому дієслові руху, або при інфінітиві у заперечній конструкції. Та часте очевидно вживання «вівці пасти», «воли поганяти» у такій мірі усталило ці сполучення, що вони рідко підпадають впливові такого оточення, яке вимагає генітивних форм. У певних зворотах старі форми заховалися й по прийменниках: — Не здужаю, брате, на воли гукати Чуб. V, 364.

Дуже рідко натрапляємо в назвах тварин по перехідних дієсловах на акузатив, що схожий із генітивом: — Бідна вдова, нещаслива, волів напуває Чуб. V, 982. Пустив волів в зелену діброву ib. 365. А возів доганяє, а волів випрягає ib. 524. В останньому прикладі у формі волів можна б вбачати й аналогію до форми возів, а ця форма має очевидно за підставу значіння дієслова доганяти в залежності від префікса до.

В акузативі подибуємо і форму діти: — Вона… родила діти в болях Яв. 3. Я покину дітки Чуб. V, 657. Я свої діти розлучила ib. 715. Погубила орлиця діти ib. 276. Паралельно існує частіше вживана форма дітей.

У західніх здебільшого говірках часто зберігаються давні акузативні форми множини й у назвах особових: — Я тобі дам самі війти, начальники, великі пани і царів Шух. 18. Забрав жінки ib. 138. Поскликав сусіди ib. 142. Всі люди в селі виїла Яв. 239. Він бере чужі хлопчики Кан. Також у Куліша в «Історії» там, де стилеві надано архаїчного характеру: — Посилав Самійло посланці до брата Криштофа Кул. VI, 118. У таких зворотах із прийменниками: — Роздав гроші на люди Пир. Перечуєш через люди, що надруковано щось новеньке Кул. VI, 499. Як закричить на слуги Нар. 401. Ви смієтесь, що ми вірим у відьми Нар. 152.

Акузатив множини в зворотах із числівниками два, три, чотирі і при особових речівниках здебільшого схожий з номінативом: — Мала вона три сини Чуб. V, 487. Маючи по два, по три сини Кул. VI, 17. Мав три сини Яв. 48. Здибав два збуї Яв. 52. Мав три хлопці ib. 193. Ой маю я два служеньки, два братчики молоденькі Чуб. V, 929. Два ляшки полюбила ib. 908 і Двох ляшків покохала ib. 910. Послали на з’їзд два представники Пир.

в) Акузатив при дієсловах із запереченням не

Дієслова, що з запереченням не, можуть мати при собі предмет (object) не тільки в генітиві, а і в акузативі. Обидві конструкції хоч здебільшого й не різняться значінням, инколи проте можуть мати різні відтінки, — і це почасти збігається з відповіднім явищем у російській народній і давнішій літературній мові²⁸. У сучасній російській літературній мові акузатив по дієсловах із не, мабуть під впливом відомого в російських шкільних граматиках загального правила про генітив при дієсловах із запереченням, вийшов або виходить з ужитку, і цим стираються потрібні семазіологічні відтінки.

Використані джерела за мало дають матеріялу, щоб скрізь відтінити значіння вислову, де вжито акузатива. За загальне правило можна мати те, що де дієслово з запереченням або об’єкт, що при дієслові з запереченням, має на собі психічний наголос, там об’єкт буває у формі акузативній. У таких разах заперечній чинності може бути протиставлена друга, незаперечна чинність: — Не грай пісню, а співай її. Або об’єктові, що має на собі психічний наголос у фразі, також і наголошеному атрибутові, що з об’єктом зв’язаний, може бути протиставлений другий об’єкт чи атрибут: — Не вловили долю, а вловили щуку Чуб. V, 29. Як найдеш гроші, то не бери всі (гроші, а частину ОК.) НКл. 70. Отже акузатив буває й там, де нема протиставлення у другому реченні чи слові, але де з контексту можна його здогадатися.

У таких підрядних реченнях із відтінком питайним, як — (вийду, подивлюся), чи не зачую, чи не зобачу свою вірную дружину Чуб. V, 81 (= може зачую, може зобачу) — де суб’єкт сподівається позитивного наслідку (може зачую), об’єкт буває в акузативі.

Проте, як сказано, в заперечних висловах генітив і акузатив здебільшого збігаються значінням. Співають: — Я своєї дівчиноньки повік не забуду Метл. 27. і Поки буду, не забуду дівчину чорняву Етн. Зб.²⁹ Дві ночі і очі не стикала Кан. Не згадають першу долю, не згадають нашу славу, Січ, козацьку волю Гр. Твої діти не вбиваю Гн. г. 214. Не доїжджаючи милю до Тульчина Стор. 25. В останньому прикладі слово милю може й не відчуватися за об’єкт, а мати значіння прислівникове на питання скільки? Може тут ще бути залежність і від ритму, переважно в піснях та приказках, — а в піснях і від рими, також і від инших причин. У приказці — Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом Ном. 1105 — акузативна форма то може бути і явищем атракції (що.., то…), і вимогою ритму.

Також дієслово ненавидіти, незнавидіти, що в народній мові знане й без заперечення. Навидіти те саме, що любити: — Він навидить цю дівчину Гр. Вони його дуже навиділи Гр., — може мати при собі і генітив і акузатив: — (Мати) молодої невісточки незнавиділа Чуб. V, 709 і (Мати) молоду невістку та незнавиділа ib. 710.

г) Акузатив мають при собі, відмінно від инших російських конструкцій, такі частіше вживані дієслова:

Коштувати: — Воно коштуватиме їх небагато Гр.

Болить кого, кортить, свербить та инші дієслова такого стосунку чинности до об’єкту: — Болить мене з чола голова Гол. Тебе зуби болять ib. Бо то ж його не болить ib. Болить мене голова Чуб. V, 794, 784; Грінч. М. III, 365. Болить мене головонька Гн. Колом. II, 55. Хто язик держить за зубами, то того нічого не кортить Ном. 1306. Злодія ноги сверблять Приказка. А багатого брата дуже у серце коле: де бідний набрав грошей Рудч. II, 143. Також із дативом, див. вище.

Радити, порадити (в розумінні помогти, дати раду), підпомогти мають при собі акузатив особи. — Хто ж і порадить сироту, як не ми MB. Прийшов до тебе, дівчинонько, ти ж мене порадь Грінч. М. III, 217. Ой порадь мене, мати, як мені на світі жити Метл. 279. Прошу тебе та порадь мене Чуб. IV, 106. Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати Гн. Колом. III, 190. Ніхто мене не порадить, головоньку мою Чуб. V, 325. Він тебе порадить Шух. 148. Із дативом у звороті: — А чи не можна тому що порадити, щоб він (упир) не ходив? Гр. Підпоміг його Яв. 144.

Зрадити: — Нехай мене мир не знає, коли я зраджу тебе MB.

Нехтувати: — Вмисне тоді до неї горнеться, як старий батько тут буде, — як би його волю мав нехтувати MB. Нехтувати й чим можна: — Ой одежа в його гарна, — коли ж він нехтує нею Гр.

Дієслова руху з префіксом на-, як нападати, находити, набігти та ин., можуть мати при собі безпосередньо акузатив: — Розбійники вдвох напали мене та й таскають Гр. Як нападе його Рудч. 80. Мене така жалість напала Гр. Велика журба його находить Шух. 188. Його найшли татари, набігли його сонного Гр. Нападати, находити, набігати і на кого, на що: — Набіг на чоловіка Гр.

Воювати кого: — Козаки воювали татар на займанщинах Кул. VI, 50.

Бороти кого: — Там бо ляцький дух дізнав, що то єсть руський дух, та й почав його всюди бороти Кул. VI, 29.

Опанувати кого, що (а не: чим): — І пустиню опанують веселії села Шевч.

Любувати що і на що (рос. любоваться чем): — Старий любував картинку Стор. 196. Любує на землю, що як писанка красується Гр. Також: — Любував тим, що він такий багатир Рудч. І, 161. Піп не налюбує тою гречкою Рудч. II, 208.

Відмінні від російських є деякі конструкції дієслів із акузативом і з прийменниками. В українській народній мові дуже поширена конструкція дієслів із прийменником за та з акузативом там, де відповідні російські та польські дієслова мають при собі здебільшого прийм. о (об) із льокативом, — сучасна українська літературна мова здебільшого вживає тут мало в даному разі народній мові властивого прийменника про, наприклад, пам’ятати, забувати, дбати, говорити про кого.

З прийменником за бувають дієслова:

Говорити, казати, дбати, забувати, пам’ятати, споминати, згадувати, знати, питати, ся, думати за кого та инші близькі значінням дієслова: — За його ніколи не говорила нікому MB. Вони за нас говорять Чуб. V, 270. Не скажу тобі за корови нічого Метл. 264. А козаченьки за віру дбають Гр. (Дбати й що: — Нащо, мати, ліки дбати Чуб. V, 881. Дбати й чого, див. при генітиві, і на кого, див. нижче; дбати й чим, див. нижче при інструменталі). З другого насміхається, а за себе забувається Гр. Він забув за військо Шух. 13. За дім, за родину кажуть забувати Чуб. V, 992. Забули й за горілку Стор. 495. Батько не згадує за Чайченка MB. Згадаєш за мене Чуб. V. 460. Я за його згадую Шух. 233. За нього споминала Чуб. V, 562. А за Ганцина не споминала Шух. 143. Я знав за того хробачка Яв. 9. Ця баба добре знає за нас Шух. 216. Коли подумаю за яку Чуб. V, 72. А за дім думку має ib. 998. А чом же мене за роботу не питають Нар. 244. За свою маму питала Чуб. V, 70. Не питають за гріхи ib. 919.

Рідше: — Буде про мене питати Чуб. V, 942. З цього розумно нам, що орда, мавши такого хана, дбала не про війну, а про торги з сусідами Кул. VI, 40. А що ж мені про це дбати Чуб. 1036. Як згадаю я про його, то зараз заплачу ib. 292. Забувати й пам’ятати можна й кого, що (також на кого, на що, — див. нижче): — Тоді я тебе забуду, як очі заплющу Метл. 62. Буду його вовік пам’ятати ib. 395.

У західніх говірках питають і за ким — Я питаю за маляром Етн. зб. XVIII, 188³⁰, нагадують, здогадуються на кого: — Тоді нагадав він собі на дзвінок Шух. 137. Аж нарешті здогадалися на школяра Яв. 227. З прийменником на можуть стояти такі часто вживані дієслова: забувати, ся, пам’ятати, дбати, питати, ся (рос. спрашивать о чем): — Щоб то було, як би всі багатіли, то б і на бога забули Гр. На тебе, нивку, не забувалися Чуб. III, 241. Хто в пір’я поростає, той і на бідного пам’ятає Ном. 1457. Не дбає ні на що молода господиня MB. Дівці треба й на рушники дбати Лев. А я на тоє не дбаю Гн. г. 201. Одного на здоров’я любенько питає MB. Прилетіла та тетерочка, питається на здоров’ячко Чуб. IV, 233. На здоров’я тебе, брате, буду питати Гр.

При дієсловах, що даються обняти загальним значінням ушкодити собі, як ото розбитися то-що, назва речи, що причиною шкоди, є у формі акузатива з прийм. на: — Вибила очі на ключину Чуб. V, 935. Повиколюєш на стерниченьку очі ib. 854. Пробила ногу на будяк ib. 1165. Не куй, зозуленько, темненької ночи, повиколюєш на ліщиноньку очі Чуб. III, 157. На біле каміння, на сіре коріння свої ніжки козацькі молодецькі побиває Дума — Гр. Також із прийм. в: — Або піду утоплюся, або в камінь розіб’юся Чуб. V, 233.

Дієслова, що походять від прикметників, як слабувати, багатіти, бідніти та инші, мають при собі, як і відповідні прикметники, прийменника на з акузативом: — Слабує на груди. Слабіє на очі Гр. Мова багатіє на слова й вирази Є. Поважчало тоді на народ Кул. VI, 21.

Бачити на свої власні очі Є. Бачив чорта на свої власні очі — отже як вас бачу Гр.

Чекати, зачекати, почекати, ждати на кого, на що здебільшого в західніх говірках (див. ці дієслова при генітиві): — Як би на вас чекав, то досі вмер би Гр. Зачекали на тебе Яв. 38. Жде на чорта ib. 150. Чорт жде на воду ib. 170. Вона на нього ждала Шух. 275. Хай на мене не жде Гн. г. 202. Почекала на мене Гол.

Сподіватися на кого, на що (також і кого, чого, див. при генітиві): — На мої чорні брови не сподівайся Чуб. V, 429. Я ж на тебе не сподівалася ib. 552.

Вірити на кого (в розумінні довіряти): — На його пан вірив, як на рідного батька Гр. На чужого не вірять Гн. 56.

Вітати на що (також чим): — Молодички нахожі його звичайненько на оздоровління Галине вітають MB.

Вибачати на що (також і на чім, див. при льокативі): — Їжте, умочайте, на друге вибачайте Гр.

Навчати, -вчити на що: — Чому ти їх на розум не навчиш? MB. На добру путь навчати. Мав два сини, вивчені на музики Шух. 75. На лихо вчити Гр.

Звикати, -кнути на що (і до чого): — Ізвик на дурницю Ном. 4131.

Силувати на що (і до чого): — Може, кумо, ви будете дуже на горілку силувати Нар. 363.

Здати на кого: — Я хочу все своє знахірство здати на тебе Нар. 146.

Здаватися на що (і до чого): — Парася, Парася, на все ти здалася Нар. 365. Не здавайся на підмову Чуб. V, 355.

Спомогти на що: — На що бог споміг, тим і приймаєм Гр.

Спромогтися на що: — Бідний чоловік не скоро спроможеться на хатину яку Етн. 48. Щоб на городянську пиху спромогтися Кул. VI, 532.

Заздрити, ся, завидувати на кого, на що: — Вони заздрять на вас. На велику худобу батьківську її заздрились Гр. І їдучи монахи позавидували на тії гроші Нар. 197.

Плакати, ся, жалкувати (в розумінні нарікати) на кого, на що: — Вона буде на мене плакать Нар. 243. Не плач ні на батенька ні на матінку, а плач ти на свою воленьку Чуб. V, 765. Не плачся на моє горе MB. He жалкуй на свою матір, що тебе згубила Чуб. V, 491. Ой не жалкуй, мій сину, на мене ib. 876.

Змилосердитися на кого: — Поки прут найшов та відсердивсь, та на свою миленьку змилосердивсь Гр.

Вистаратися, розстаратися на що (також чого, див. при генітиві): — Як потягнувся на юшку, то й розстарайся на петрушку Гр. Поки вистарається на неї (хату), то півроку пройде Етн. 41.

Придивлятися на кого (і до кого): — Придивлялася я на неї пильно MB.

Часто дієслову роздивлятися, -витися надають перехідного значіння, підганяючи його під російське рассматривать, -смотреть і кажуть: — Ми роздивляємось книжку, вони роздивляються питання, замість казати: — Ми розглядаємо книжку, вони обмірковували питання. Треба казати роздивлятися на кого, на що: — Роздивляється на їх коней Лев. Увечері ходив і на зорі роздивляться Етн. 31.

Чутися, почуватися на що: — Чи чуєтеся, коники, на силу, чи підвезете княгиню Чуб. IV, 265. Вже не десять і не двадцять років Україна на свою самостайну словесність почувається Кул. VI, 436.

Грати в що і на що (в розумінні гри інструментальної): Ходить милий по гайочку, виграває в сопілочку Гр. Коника пасе, в кобзоньку грає Грінч. М. III, 21. Та й найняла козаченька на скрипочку грати Пісня. Навчив у скрипку грати Шух. 83. На барабан буду грати Чуб. V, 737. В дудку грає ib. 15. На сопілку грає ib. 403. На скрипочку грає ib. 275. Також: — На бандурці виграває Гр.

Витирати в що і об що: — Нема у віщо витерти сірника Гр. Витер вогню деревом об дерево Гр.

Прекладати над що (рос. ставить выше, предпочитать): Ви себе прекладаєте над Русь і випрошуєте собі в руських землях маєтку Кул. VI, 103.

У народній мові часто кажуть казати, говорити на кого в розумінні казати, говорити кому, до кого: — Сказав на того чоловіка: іди сюди! Гр. І говорить на його: — А при кім ти живеш? Нар. 292. Дід каже на дочку: — Іди ти в хату, а я буду дрова рубать Гн. 19. Він тоді, мельник, каже на дурака: — Що ти привіз, попілу? Гн. 18. А баба й каже на діда: — Вези свою дочку, куди хочеш ib. 19. Ходім до мого батька, — змій каже на його Рудч. II, 186. От змій… на цигана каже: — Я як кину, то й не вернеться ib.

При дієсловах руху іти, піти, ходити, їхати та ин., також при дієслові послати та ин. об’єкт, що означає ціль, на яку скерована чінність, є прийменниковий зворот — по з акузативом: — Куди, сину, виїжджаєш? — За границю по дівицю Чуб. III, 464. Пішли дівки по ягідки ib. 486. Не буду завжди ходити по воду Яв. 170. Циган пішов по воду ib. Поїдемо по того птаха ib. 46.

Рідко маємо тут прийменника за з інструменталом, — це здебільшого трапляється по західніх говірках: — Прийшли за чоботами Шух. 238. Поїхав за крамом ib. 187. Пішов за гостіма Яв. 43. Поїхали за тим птахом ib. 45. Послала ковалька за мукою Яв. 58. Пішов аж там до її вітця за нею ib. 114. От зайчик пішов за їжею Рудч. І, 29.

У західніх говірках кажуть: — Піти у дрова (= по дрова) Шух. 125. Пан пішов з панею в ліс на ягоди Яв. 60³¹.

4. Дієслова з інструменталем

Такі часто вживані дієслова мають при собі, відмінно від російської мови, інструменталь:

Говорити, читати, писати, перекладати, вчити, навчати українською мовою (а не: на українській мові): — Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою Гр. Пишуть вони иншими мовами Кул. VI, 501. Нею (мовою) бо говорено, нею й писано по нових осадах, що повстали після татарщини ib. 137. Нема в нас жадної науки, рідною мовою зложеної ib. 564³².

При дієсловах радіти, радуватися, турбуватися, журитися, клопотатися, бідкатися, дбати та инших подібного значіння дієсловах причина, яка викликає психічний стан, що в дієслові, виражена в інструменталі: — Раділи ж вони їми Рудч. І, 131. Він буде тобою радуватися Шух. 164. Не турбуйся ж ти, наша матінко, нами, як підростуть крильця, то розлетимося самі Метл. Не журіться життям вашим Гр. Чорні очі маю і ними не журюся Чуб. V, 136. Щоб було чим журитися ib. 519. Не журися, Семене, моїми дітоньками ib. 405. Нехай мною не турбують ib. 345. Клопочеться своїм посагом MB. Козаки бідкаються пасовищами Гр. Ніколи чужим лихом бідкатись MB. Піди в рай, то й дровами дбай Ном. 200. Добрий пан: ні б’є, ні лає, та нічим і не дбає Ном. 1217. (Дбати чого, що, за що, про що див. дієслова з генітивом і дієслова з акузативом).

Через аналогію мабуть із категорією дієслів цього значіння кажуть і глядіти чим: — Я буду глядіть і твоїми бджолами Нар. 256. Також: — Нам треба глядіть і за кумовою пасікою ib. 257. Здебільшого глядіти чого, див. при дієсловах із генітивом.

Нехтувати чим (і що, див. при акузативі, — Нехтувала дворською службою Кул. VI, 107. Вона грошима нехтує Гр.

Важити чим (рос. рисковать): — Не раз, не два я здоров’ям важив Чуб. V, 75.

Дорікати кому чим: — Прогресом… нам дорікатиме Кул. VI, 536. А вороги мої буяють, гірким докором дорікають Кул.—Гр.

При дієсловах страждання, як пропадати, бідувати та инших подібного значіння, причина страждання може бути у формі інструментальній: — Перестав голодом пропадати Гн. 46. Бідує таким холодом Гол. Вмирає голодом ib. Через аналогію мабуть і: — І вже прийдеться мені, сину, голодом сидіти Пісня.

Братися, узятися чим у розумінні перетворитися в що, покриватися чим, перекинутися чим: — Вгорі дуже холодно, як у нас зимою, через те й пара береться маленькими бульбашками Гр. Упав сніжок на обліжок та взявся водою Метл. Як не вимиєш довго глечика після молока, то він через день кислотою візьметься Гр. В їх від його лікарства усе в животі брусом побралось Барв. 325. Город глушіє, бур’яном понімається земля родюча MB.—Гр. (Дочка) перекинулася сивою зозулею Чуб. V, 750.

По-українськи здебільшого кажуть слати, посилати, пересилати, відсилати, передавати, наказати, кланятися ким, рідше через кого: — Треба передати Йваном Гр. Передав мною листа Черніг. Одсилає до дівчини буйними вітрами Чуб. V, 312. Поштою (а не по пошті) пересилати. Шле листи товаришем, не прийде сам Чуб. V, 377. Буду писати та пересилати чорними орлами ib. 306. (Щоб ти мені) хлопцем прислала їсти Яв. 67. Послала песиком Шух. 123. Послала мама донькою обід ib. 155. А дівчина та далеко, ніким наказати ib. 300. Накажу я до свого милого рідною сестрицею ib. 227. Накажу я до свого роду хоть чорною вороною ib. 456. Хоч сивою зозуленькою да накажи до мене ib. 861. Козак до дівчини ворогами да поклонився ib. 231. Також: — Через людей поклоняється ib. 278.

Верховодити ким: — Коли я змій, а ти прозмій, то ти нами будеш верховодити Гр.

Правуватися судом: — Вбогому з багатим шкода було судом правуватися Кул. VI, 300.

Інструменталь при дієслові є в таких тавтологічних зворотах, як — ревом ревти, дивом дивуватися, плачем плакати, криком кричати, реготом реготатися, ходором ходити, тугою тужити, сумом сумувати, їдом їсти, жерцем пожирати, слідком слідкувати та ин., — де чинність дієслівна підсилена того самого, що й дієслово, кореня речівником у формі інструментальній. Такий речівник сам собою часто може й не вживатися, і тоді він значінням ближче стоїть до прислівників. Приклади: — Плачем оплакав, сміхом обсміяв Кул.—Гр. Напхом напхати Лев.—Гр. Ще за колишніх часів живим би її вразом вразило MB. Я сумувала сумом об їй MB. Геть намерзом намерз Гр. Перво тугою тужила я тяжко MB. Болить воно (серце) рівно, однаково, болем болющим MB. Він клятвою заклявся Шух. 164. Ой там його усі… дивом здивували Чуб. V, 958. Гоном погнала чоловіка, щоб мерщій віз її матір Нар. 242. Голодом голодати Гр. Набгом набгали мішок конопель Гр. Приборкати їх на всій обширі, де вони посіялись вільними куренями, було не під силу королеві Степанові, бо прийшлось би переколотити великим колотом всю землю Кул. VI, 188.

Рідше замість інструменталя маємо тут прийменниковий зворот — прийм. на або у(в) з акузативом: — Отцева-матчина молитва в купецтві, в реместві на поміч помагає Гр. Кричати у крик Ном. Болем їй голова боліла, у стук серце стукало MB.

У деяких подібних тавтологічних зворотах дієслівну чинність підсилює прислівник: — Не жаль мені доріженьки, що куриться курно, а жаль мені матусеньки, що журиться журно. Пісня. Журилася удівонька, журилася журно Гр.

При дієсловах руху їхати, іти, пливти, текти та ин. дорога, що нею рух відбувається в одному напрямі, виражена у формі інструментальній: — А річки протікають долинами Чуб. V, 1001. Тече вода берегами ib. 281. Та понесуть тебе трьома городами ib. 278. А воно полетіло землею Яв. 52. Пущу голос дібровою Чуб. V, 456. Вовк біжить житом Рудч. II, 11. «…цей інструменталь означає дорогу руху, що на неозначеному протязі спадається з рухом. Ріжниця між акузативом в укр. «їдуть вони поле, їдуть і другеє», «Дунай-море плисти, три річеньки брести» та інструменталем в «їхати полем» є видимо в тому, що в акузативі… виражена міра руху, так що межі, наприклад, поля вміщаються в межах руху, тим часом в інструменталі полем поле тільки почасти спадається з межами руху». Зап. II, 450. Інструменталь тут вказує на дорогу руху.

Близько до цього інструменталя місця стоїть такий інструменталь: — Дівчина вікном утікає Чуб. III, 147. Просив мене корчик розмарину, я віконцем подала Чуб. V, 384. Викинь мені вікном кожушину ib. 57. Стала мила вікном утікати ib. 604. Тут інструменталь вказує не на дорогу руху, а на самий напрям руху (Пор. укр. кудою, сюдою, тудою). Рідше маємо тут паралельно з інструменталем прийменниковий зворот із прийм. через: — Свекруха через сінечки іде Чуб. V, 701. Через віконце утікала ib. 589. Також із прийм. у (в): — У віконечко втікала ib.

Як далеко сягає вплив інструменталя місця при дієсловах руху, вказує такий вислів: — Шуміла береза, як я нею (= повз неї) їхав Чуб. V, 212.

При дієсловах, що не мають значіння руху, інструменталь місця вказує, що чинність відбувається не в одному певному пункті, а взагалі в межах даного інструменталя: — Та туман полем та туман полем та туман туманиться Пісня³³. Горами (= по горах), ярами (= по ярах) туман налягає Чуб. V, 320.

Близький до оце тільки вказаного інструменталя є інструменталь місця у таких випадках: — Місцем такі були здоровенні та глибокі байраки, що боже-світе Гр. Місцями й гарна трава — низом, а по сугробках погана Гр. Домами світло стало погасати³⁴. Цей інструменталь є здебільшого у формі множини і має значіння розподільне (дистрибутивне). Місцями = то в одному, то в другому місці = де-не-де. Пор. часові вислови часом, часами.

При дієсловах спокою інструменталь вказує на спосіб, яким чинність відбувається, отже питання тут можна поставити не де? кудою? а як?: — Наші українці селами й городами сиділи³⁵… вони посіялись вільними куренями Кул. VI, 188. Другі мабуть по далеких землях торгом ходили, поки собі корисне місце… вподобали і новим городом… сіли ib. 10. Запорожці сиділи хуторами і розводили садки НЗап. 62. Тоді ще хат було не дуже товсто, більш жили куренями ib. 74.

При дієсловах руху назва знаряддя чи засобу, що ними рух відбувається, є у формі інструментальній — Як куди хто їде конем або возом Гол. Бики лишив в лісі, поїхав ведмедями додому Яв. 205. Хотів конем увесь світ об’їхати ib. 8. Везуть козака, везуть молодого та сивими волами Чуб. V, 282. Їде пан чотирма кіньми Рудч. II, 183. Бігнуть, пливуть човенцями Гр. Їде чумак шістьма парами Гр. Їхав москаль буйволами Гр. Близько стоїть і такий випадок: — Спорудили козаки собі пристановище… де Дніпро пішов рукавами і розливсь по лугах заточинами Кул. VI, 63.

Інструменталь із прийменниками

Женитися, одружитися з ким (а не: на кому): — Як з дороги повернуся, то з тобою оженюся Чуб. V, 4. Не женися ти зо мною ib. 289. Із иншою оженився ib. 392. Оженився з Палажчиною дочкою Лев. У Шевченка, думаю, вплив російської складні: — Не женися на багатій, бо вижене з хати.

При дієсловах плакати, тужити, голосити, жалувати, журитися та инших подібного значіння можливі дві конструкції: прийм. за з інструменталем і прийм. по з льокативом: — Він… так плаче за тим песиком Яв. 63. Плаче дитя за тобою Чуб. V, 682. Нехай заплаче вся родина за мною ib. 878. Чи будеш ти, дівчинонько, за мною тужити? ib. 220. Як же мені за тобою не тужити? ib. 845. Не журись за нами ib. 856. За мною голосить ib. 73. Стали кувати, за вдовиним сином жалувати ib. 835. Жалує за мною ib. 480.

Плаче по ньому Гол. По матінці чорний ворон кряче, по братіку вся Вкраїна плаче Чуб. V, 738. Не одна дівчинонька по козаку плаче ib. 86. Чи чув, орле, об моїй голові, та чи журиться отець по мені ib. 441. Я тужу по ньому ib. 277. Щоб я більше по милому тута не журилась ib. 86.

Ріжниця в значінні між вище наведеним журитися ким і тут поданим журитися за ким чи по кому є в тім, що перша конструкція ближча значінням до дієслів турбуватися, дбати ким і вимагає певности в тому, що об’єкт існує; журитися за ким або по кому ближче стоїть до плакати, тужити за ким (по кому): журяться за ким, по кому, коли об’єкт далеко або загинув.

5. Льокатив при дієсловах

Українська мова ставить льокатив проти иншої російської літературної конструкції при таких часто в літературній мові вживаних дієсловах з прийм. в (у).

Кохатися, закохатися в чому: — У химерному кохатись, видумки сплітати Гр. В обскурантизмі… ми закохалися Кул. VI, 525. Запорожці дуже ще кохались в дорогій броні Стор. 351. Я кохався в йому ib. 180. В роскошах кохались Чуб. V. 860. Я закохався в тобі ib. 235. Цей Іваненко на пропало закохався в ярмарках, у куплі та в продажі MB.—Гр.

Рідко кохатися, закохатися в кого: — Закохалась дівчинонька в хлопця молодого Чуб. V, 242. Що я в тебе та даремне, серце, кохаюся ib. 277. Коли б батько й мати так в неї не кохались Стор. 55. Закохався, як чорт в суху вербу Ном. 8749.

Також: — Вони кохалися на це (на обжинкові танці) Кап. Я з иншою закохався Чуб. V, 399. Кохалася з якимсь крутиусом Стор. 75.

Сидіти, стояти в головах, в ногах: — В головах сіла, в ногах сіла Чуб. V, 835. Я буду стояти у недолугого в ногах Нар. 122.

Палити, розпалити в печі, в грубі: — Прихожу, вона в печі розпалила MB.

З прийм. на

Розумітися, знатися на чому (а не в чому) в розумінні рос. «смыслить в чем»: — Розуміється, як Мошко на перці Ном. Теля не знається на пирогах Гр.

Вибачати на слові: — Вибачайте, люди добрі, на цім слові MB.

Повірити на слові: — Я не повірю на слові: хай дасть розписку, своєю кров’ю написану Гр.

Покаятися на кому: — Покайтеся… на мені, як матери не шанувати Гр.

Погодитися на чому: На тім погодилися Яв. 227.

Бути певному на чому: — Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сива голубко MB. Також: — Я того певна ОК.

Гризтися на чому (і за що): — Та й вже так на тій пшениці гризуться Яв. 17.

Чутися, почуватися на силі (також на силу, див. при акузативі, і в силі: — Сама Русь почувалась на своїй силі, сама вона робила своє діло без заправи польського і литовського ряду Кул. VI, 137. Чуйся в силі Чуб. III, 243.

Знемагати на силі, на силах: — Почав (Хмельницький) на силах знемагати Кул. VI, 291.

Поранити, скалічити, ослабити (та инші подібного значіння дієслова) кого на тілі, на дусі то-що: — Придавлено його й примучено на тілі, ослаблено його й скалічено на дусі Кул.—Гр. Він (переступень — рослина bryonia alba) зараз… поранить на цілім тілі Яв. 255.

Стояти на воротях: — Дід стоїть на воротях Рудч. І, 44.

Дієслова, як сісти, лягти, стати, впасти, поставити, посадити, покласти та инші, що чинність їх скерована на певне місце здебільшого прийменником на, знані в народній мові в двох конструкціях: здебільшого з льокативом, також із акузативом.

Із льокативом: — Сіли на воротях Бер. Сіли люди на лавках, взяли говорити Чуб. V, 156. Ти сядеш на лаві, а я на ослоні ib. 290. Не сідай ти на вікні ib. 464. Москаль перелякався і сів на лавці Нар. 387. Сів я на скелі біля Дніпра НКл. 53. Просимо до столу у свою господоньку, посаджаєм на ослононьку Метл. 200. Мене вже на задньому возі посаджено за вартового Кул. VI, 546. Ой привезли Бондарівну до нової хати, положили на лавоньці Чуб. V, 427. Поставлять (стола) на місці на покуті Етн. 48. Воно взяло той пас, що з нього здерло, повісило на стіні Яв. 52. Зліз на дерево, став на гілляці Рудч. II, 182. Поставимо на вербі Бер. Кішка лягає на долівці Нар. 21. Шовкова трава на косі полягає Чуб. V, 279. Нехай ляже прокляття на йому Лев. І, 527. Упала зозуленька на хаті на стрісі Чуб. V, 962. Да не вспіла в хату війти, на порозі впала ib. 563. Летіла пава, на воротях впала ib. 832. Також із прийм. у (в): — Женив сина меншого і посадив у другій (хаті) Етн. 35.

Отже в народній свідомості ці дієслова гуртуються здебільшого довкола поняття де?, як у польській мові.

Пор. також: — Сідає за столом Чуб. V, 802 (частіше за стіл, до столу, стола). Піду світ за очима Нар. 11.

Вказане явище, як показує матеріял, знане по всіх українських говірках, проте найбільше має поширення по говірках західніх. Там кажуть і —Де ти йдеш? Яв. 242. А ти мене де везеш? Яв. 185. Прийшов там Шух. 114. Не ходи, сину, на вечерницях більше. Пісня.

Загально українські явища є: — Не знати, де ділася Чуб. 683. Де не взялася щаслива година, прийшла до мене милая дівчина ib. 15. Їдуть та їдуть, аж тут на степу де не візьметься вогонь Рудч. II, 75.

Паралельні конструкції з акузативом: — Сів він на того коника (загально-український зворот) Шух. 137. Сіли під вікном на лавку ib. 126. Пугач сяде на верх хати Чуб. І, 64. Пішов дрова рубати, на дровітню ліг спати Гр. Циган положив там на лавицю кожух Яв. 171. Хазяйка… покладе хліб і сіль на стіл Етн. 48. А сама пішла у пшеницю сидіти Чуб. V, 863. Вона вилила молока на черінь Нар. 339.

Пор. також паралельні конструкції при дієсловах із прийм. в (у): — Не думай же і в мислях собі того не покладай, що во віки вічні ми в тебе під опікою заставатимемось Кул. VI, 535. Не думав і в головах собі не покладав Гр. І в голову собі не клала, яке лихо мене там стерегло Стор. 7.

Що-дня він мед тягав та в берлозі ховав Глібів. (Запорожці) ховали добро хто в землю, хто в скелю, а инші в Дніпро НКл. 48.

З прийм. о

Дієслова, що здебільшого мають при собі прийменника на, за з акузативом, инколи й інструменталь, зрідка трапляються ще з прийм. о (об) при льокативі: — Коли подумаю об якій небозі Чуб. V, 72. Я об тобі забуду ib. 906. Об ділі забулася ib. 638. Коли об мені наговоряться люди ib. 861. Ой перестаньте балакати об мені ib. 863. Не турбуйся, моя дівчино, о своїй пригоді ib. 349. Чи журиться мій батько об мені ib. 939.

З прийм. по

Знати, пізнати по чому (і з чого, див. вище, при генітиві): — По роботі пізнати майстра. Знати галоньку по політоньку Ів. Кол. 172. Того сина по тих листах пізнав Яв. 132. За довільніших часів то по співах усе село знало, коли хата закладалась Етн. 45. Знати, знати по личеньку, що не спала всю ніченьку Чуб. V, 298. Пізнаю по голосі ib. 391. Не пізнала по походу, як по голосочку ib. 326.

Прозивати, ся по кому: — За запорожців на могилі був кіш гайдамацького ватага Ведмедя; — по йому так прозвана і могила НКл. 36.

Инші звороти з дієсловами відмінної проти російської конструкції див. у поданому вкінці фразеологічному словнику.

З. Деякі явища у словотворі дієслів

Навожу кілька поширених в українській мові способів творити дієслова, способів, що їм сучасна літературна мова мало, а то й зовсім не дає уваги.

1. Проти префіксованих дієслів літературної мови виставляю непрефіксовані слова народньої мови, включивши сюди й Кулішеву мову. Перехідні дієслова: — Давай яснити нам та баба, як, і що, і до чого, — аж набридла Гр. Вона не яснила всього, а так тільки сказала, натяком Гр. Постіль моя спокоїть трохи муку Кул.—Гр. Варенуха почала його гарячити Лев. І, 281. Спасибі, довольнив нас кум Гр. Треба двері вузити, а то широкі Гр. Старе, старе, що й само з місця не зведеться, а ще йому бог віку довжить Гр. Коли блазнить тебе рука твоя, відітни її Гр. Платочок був наш, обох, а тепер вона його своїть Гр. Роса… свіжить світ божий Стор.—Гр. Образи з надістотнього миру любить вона (казка) чоловічити Кул. VI, 431. Писане ж слово руське… (Литва) почала способити до своїх грамот і уставів ib. 418. Старих людей турки мертвили Гр. Щасливить поглядом і поглядом карає Кул.—Гр. То ширить їм, то звужує границі Кул.—Гр. Тільки й добрить, що той світ, ніби вже в цьому світові нема ні добра, ні краси MB. I, 44. Повиїдали… усю страву… нічим людей гостити Гр. Старого лиш скорбили (рос. причиняли скорбь) Гр. Зброїти, низити, молити, тихомирити, повити, долити, коренити та инші.

Неперехідні дієслова: — Писане слово руське все більш та більш почало польщіти Кул. VI, 418. Коли б єси над тим перебрехом знялась, котрим письменство в нас щороку багатиться Кул.—Гр. Усе теє пригодиться, що на полі корениться Ном. 10135. Як стали мужики-лизуни добритися до панів та навчати їх хазяйнувати, то у панів стало погано жити Гр. Та нічого поститись, коли єсть де міститись Ном. 11547. Як усякому свою одежу давати, то вона ж не повиться, а все мизкається та мизкається Гр. Молитися, зброїтися, долитися та инші.

Проти відповідніх префіксованих непрефіксовані дієслова дають висловові лаконічність, а з нею силу й вимовність. Подані в прикладах дієслова можуть широкий мати вжиток у літературній мові. Ідучи за ними, можна в міру потреби творити непрефіксовані дієслова там, де вислів не вимагає того відтінку, що його префіксом набуває дієслово. А замість довгих ототожнювати, удосконалювати, ся та ин. краще б тотожними, досконалими, ся³⁶.

2. Від особових речівників чоловічого роду, що здебільшого вказують на певну професію або на уряд, який дана особа держить, українська мова рясно творить дієслова з наростком -увати на означення відповідньої чинности: — Прадід і дід його повковникували в слобідських повках Кул. VI, 463. Бояре литво-руські, намісникуючи по городах і селах… ib. 420. Як же заханував після його син його Менгли-Гирей, тоді пішло все навпаки ib. 40. Довго пробував Предислав у німецьких землях лицарюючи ib. 48. Гарно докторувала Кан. Склярувати, учителювати, секретарювати, директорувати, професорувати та ин.

3. Сучасна літературна мова обминає широко вживаних у народній мові неперехідних дієслів від прикметників вищого ступеня, як холоднішати, похолоднішати, більшати, побільшати, кращати, покращати та ин. Вона їх здебільшого заміняє рідше вживаними в народній мові зворотами — помічними дієсловами та відповідніми прикметниками вищого ступеня: стати, ставати або робитися, зробитися холоднішим, більшим, кращим,— це обважує вислів. Приклади: — Діти більшають, більшають і клопоти Гр. Тюрма неначе ширшає Шевч. Олегові потуги більшали Кул. VI, 12. Великі світлиці (здавалось у пісні) ширшали, довшали Лев. З кожним днем мені гидшає Стор. Йому що-дня все гіршає Гр. Разом з пташиними піснями голоснішає пісня дівоча Лев. І, 339. Землі меншає і люди біднішають, бо ні з чого потягти Гр. Жовтішає листя на дереві Гр. Ближчати, важчати, багатішати та ин.³⁷

Відзначаю ще широко у народній мові знане явище — дієслова з наростком -і-ти від прикметників: — Сонце підбилось — на дворі гарячіє Гр. Дорога втяжіла Гр. Кругліти, водніти, багатіти та ин. Проти відповідніх дієслів від прикметників вищого ступеня (багатіти проти багатішати) ці дієслова не мають того відтінку порівняння з попереднім станом, вони загальнішого значіння.

4. Вкінці даю ще на увагу те, що українські запозичені дієслова, яким відповідають німецькі дієслова на -ieren, не мають наростка -up-, як це буває в російській мові (реквизировать, командировать), — отже реквізувати — реквізований, акомпанювати, лакувати — лакований Гр. та ин. Часто вживані слова «командирувати», «відкомандирувати», щоб не сплутати з «командувати» (рос. командовать: — Самі кілька салдат воюються, а тих, що командуюють, і немає Рудч. І, 107), легко даються замінити словами відряджати, -дити.

Footnotes

5. Не можу пристати на дане в Потебні пояснення до —Твій коровай удався, срібним обручем обнявся, золотими шишечками обклався Чуб. IV, 245, що обнявся = його обнято, обклався = його обложено, обкладено — Зап. III, 480. Що з погляду реальности коровай сам срібним обручем не обіймається, чи сам золотими шишечками не обкладається, то це не промовляє за тим, що такий образ у народній психіці неможливий.

15. Правило це й у російській мові у великій мірі узагальнене. Ближче про це див. Зап. II, 511 і далі. Emmy Haertel у своїй розвідці Untersuchungen über Kasusanwendungen in der Sprache Turgenevs (Arch. für slav. phil., T. 24, Кн. І, II) надто визначені дає межі між уживанням присудкового номінатива та присудкового інструменталя в слов’янських мовах.

31. Пор. у білорусів: — Идучы намъ на ягады, сустрѣу лѣсникъ. Матеріали для изученія бѣлор. говоровъ, Изв. 1898, т. III, кн. 3, приложеніе, ст. 10. В українсько-білоруських переходових говірках так розрізняють піти по гриби і у гриби: «Пошоу у грыбы, у ягоды», а «пойти по грибы» значить пойти за набранными грибами въ амбаръ или въ какое другое мѣсто, гдѣ они сложены». Матеріалы для изученія сѣверно-малор. говоровъ, Изв., 1898, т. III, кн. З, приложеніе, ст. 21.

32. Пор. у давнішій російській літературній мові: у Ломоносова: — Говорят языками, не мало сходными между собою; у Карамзина: — Воображая, что мы не умеем говорить иностранными языками; у Лермонтова: — Слепой говорил со мною малороссийским наречием. — Приклади взято в Чернишова, op. c., ст. 166.

36. У давнішій російській літературній мові такий знавець слова, як Пушкин, рясно вживав непрефіксованих дієслів: — Когда кинжал измены хладный, когда любви тяжелый сон меня терзали и мертвили (Н. Н. Раевскому). Дрема долит (Полтава). Повсюду труд веселый и прилежный сады татар и нивы богатит (Желание). Начало славных дней Петра мрачили мятежи и казни (Стансы). Всех чаще мне она приходит на уста и падшего свежит неведомою силой (Молитва). — Приклади взято з книжки: М. А. Рыбникова. Изучение родного языка. Вып., I, 1921, ст. 14—15.

37. У Чернишова в цитованій його праці (ст. 113) вказано на те, що відповідні російські дієслова — поболеет, поменеет, похужеет, болеет, менеет — є особливість південно-великоруських говірок і південно-великоруських письменників: — В последнее время они (курские соловьи) похужели Турген. К утру ему полегчило Турген. Отцы и дети.

Олена Курило

Уваги до сучасної української літературної мови

Add a new page

А. Особові форми від бути