Передмова

За радянської влади був популярним один перефразований вислів Леніна: «Комунізм — ето єсть советская власть плюс русіфікація всей страни». Нині радянської влади ніби й нема, а русифікація не вщухає. Бо, як казав видатний австро-американський економіст і соціолог Йозеф Шумпетер, «суть не в тому, що Росія комуністична, а в тому, що це Росія». Тож коли поета Мойсея Фішбейна на «Сніданку з 1+1» попросили стисло схарактеризувати процеси, які відбуваються в Україні після здобуття незалежності, він відповів із геніальною лаконічністю: «Шалена деукраїнізація». «Шалена» — здається, наче лютує стихія, але ж «майстри часу» (І. Кочерга), оті «вєлікіє прєобразоватєлі пріроди» (національної; з іншими природами їм пощастило менше) давно вже навчилися керувати стихіями. Керують і досі.

Тому нам і потрібна тепер книжка О. Курило, свого часу репресована разом з її авторкою, якій довелося загинути на чужині, бо Академія Наук після війни відмовилася надати їй роботу в Україні. Ця книжка, попри непретензійність своєї назви, — неоціненний стилістичний порадник, на який спирався зокрема й Б. Антоненко-Давидович, написавши «Як ми говоримо». Але «Уваги» Олени Курило — не тільки порадник: вони здатні стати тим надійним орієнтиром, що в руках — а передусім у голові — кожного студента-філолога, кожного вчителя, кожного літератора й газетяра, публіциста й державного діяча перетвориться на могутнє знаряддя утвердження й розвитку нашої мови, стане надійним заборолом супроти її дедалі більшого зросійщення та муміфікації. Авторка охарактеризувала найголовніші стилістико-синтаксичні особливості української мови, причому кожне своє твердження обґрунтовує прикладами з народної творчості і красного письменства, а обізнаність із тогочасним мовознавством і західноєвропейськими та слов’янськими мовами дала їй змогу наводити міжмовні паралелі, увиразнюючи риси, найпритаманніші українській мові, те, що визначає її своєрідність, робить неповторною й відрізняє від сусідніх, хоч і як близько споріднених мов, — передусім від російської. Авторка доводить, що найхарактерніше в мові — її синтаксис та фразеологія, й зосереджує всю свою увагу на з’ясуванні й поясненні синтаксичних структур української мови, наголошує на стилістичних відтінках кожної такої структури. Одне слово, книжка Олени Курило цілком може правити за основу курсу стилістики української мови.

Нинішнє видання «Уваг» Олени Курило спирається на третє видання цієї праці (Київ: Книгоспілка, 1925 р.) і повністю зберігає правопис авторки, виправлено хіба що деякі помилки, недобачені при вичитуванні коректи оригінального видання, уніфіковано написання деяких слів та скорочень. До того видання був доданий список друкарських помилок, а також додатки й поправки, — всі вони були враховані при готуванні тексту нинішнього видання. Виправлено й помилку в нумерації параграфів.

Лінгвістична термінологія, якої дотримується О. Курило, трохи відрізняється від узвичаєної тепер, але не становить труднощів для розуміння, тим паче що авторка часто або пояснює терміни (відразу чи трохи згодом), або подає синоніми до них. О. Курило послідовно вживає латинські назви відмінків, і про українські відповідники цих назв можна, скажімо, здогадатись, зазирнувши в доданий до тексту фразеологічний словничок. Прозорі й решта термінів: складня — синтаксис; речівник — іменник; предикат — присудок; протизначник — антонім і т. ін.

Петро Таращук

Пока не указано иное, содержимое этой страницы распространяется по лицензии Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License